Документ 995_789, чинний, поточна редакція — Ратифікація від 04.02.2004, підстава 1433-IV

                            Конвенція 
Організації Об'єднаних Націй
проти транснаціональної організованої злочинності
(укр/рос)
Прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї
від 15 листопада 2000 року
{ Додатково див. Протоколи
( 995_790 ) від 15.11.2000
( 995_791 ) від 15.11.2000
( 995_792 ) від 31.05.2001 }
( Конвенцію ратифіковано із застереженнями і заявами Законом
N 1433-IV ( 1433-15 ) від 04.02.2004 )
Статус Конвенції див.( 995_j42 )

Дата підписання: 15.11.2000 Дата ратифікації: 04.02.2004 Дата набуття чинності для України: 21.05.2004
Стаття 1.
Мета
Мета цієї Конвенції полягає у сприянні співробітництву в
справі більш ефективного попередження транснаціональної
організованої злочинності та боротьби з нею.
Стаття 2.
Терміни
Для цілей цієї Конвенції: a) "організована злочинна група" означає структурно оформлену
групу в складі трьох або більше осіб, що існує протягом
визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного
або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими
відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або
посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду; b) "серйозний злочин" означає злочин, який карається
позбавленням волі на максимальний строк не менше чотирьох років
або більш суворою мірою покарання; c) "структурно оформлена група" означає групу, яка не була
випадково утворена для негайного вчинення злочину і в якій не
обов'язково формально визначені ролі її членів, обговорений
безперервний характер членства або створена розвинута структура; d) "майно" означає будь-які активи, матеріальні чи
нематеріальні, рухомі чи нерухомі, виражені в речах чи у правах, а
також юридичні документи або акти, які підтверджують право на такі
активи або інтерес у них; e) "доходи від злочину" означають будь-яке майно, придбане чи
отримане, прямо або посередньо, в результаті вчинення будь-якого
злочину; f) "арешт" або "виїмка" означають тимчасову заборону
передачі, перетворення, відчуження або пересування майна, або
тимчасовий вступ у володіння таким майном, або тимчасове
здійснення контролю над ним за постановою суду або іншого
компетентного органу; g) "конфіскація" означає остаточне позбавлення майна за
постановою суду або іншого компетентного органа; h) "основне правопорушення" означає будь-яке правопорушення,
в результаті якого були отримані доходи, щодо яких можуть бути
вчинені діяння, зазначені у статті 6 цієї Конвенції, що утворюють
склад злочину; i) "контрольована поставка" означає метод, при якому
допускається вивезення, провезення або ввезення на територію
однієї або декількох держав незаконних або таких, що викликають
підозри, партій вантажу з відома та під наглядом їхніх
компетентних органів з метою розслідування будь-якого злочину і
виявлення осіб, які беруть участь у вчиненні цього злочину; j) "регіональна організація економічної інтеграції" означає
організацію, створену суверенними державами будь-якого регіону,
якій її держави-члени передали повноваження з питань, регульованих
цією Конвенцією, і яка належним чином уповноважена відповідно до
її внутрішніх процедур підписувати, ратифікувати, приймати,
затверджувати цю Конвенцію або приєднуватися до неї; посилання в
цій Конвенції на "Держави-учасниці" відносяться до таких
організацій у межах їхньої компетенції.
Стаття 3.
Сфера застосування
1. Ця Конвенція, якщо в ній не зазначене інше, застосовується
до попередження, розслідування і карного переслідування у зв'язку
з: a) злочинами, визнаними такими відповідно до статей 5, 6, 8 і
23 цієї Конвенції, і b) серйозними злочинами, як вони визначені у статті 2 цієї
Конвенції, якщо ці злочини носять транснаціональний характер і вчинені
за участю організованої злочинної групи. 2. Для мети пункту 1 цієї статті злочин носить
транснаціональний характер, якщо: a) він вчинений у більш ніж одній державі; b) він вчинений в одній державі, але істотна частина його
підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій
державі; c) він вчинений в одній державі, але за участю організованої
злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність у більш ніж
одній державі; або d) він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки
мають місце в іншій державі.
Стаття 4.
Захист суверенітету
1. Держави-учасниці здійснюють свої зобов'язання за цією
Конвенцією відповідно до принципів суверенної рівності та
територіальної цілісності держав і принципу невтручання у
внутрішні справи інших держав. 2. Ніщо у цій Конвенції не наділяє Державу-учасницю правом
здійснювати на території іншої держави юрисдикцію і функції, які
входять виключно до компетенції органів цієї іншої держави
відповідно до її внутрішнього законодавства.
Стаття 5.
Криміналізація участі в організованій злочинній групі
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості
кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно: a) обидва чи одне з таких діянь, не відносячи їх до замаху на
вчинення злочину і незалежно від фактичного вчинення злочинного
діяння:
i) змова з одним або декількома особами щодо вчинення
серйозного злочину, що переслідує мету, прямо чи посередньо
пов'язану з одержанням фінансової або іншої матеріальної вигоди,
причому, якщо це передбачено внутрішнім законодавством, також
передбачається фактичне вчинення одним з учасників змови будь-якої
дії для реалізації цієї змови або причетність організованої
злочинної групи;
ii) діяння будь-якої особи, яка, усвідомлюючи або мету і
загальну злочинну діяльність організованої злочинної групи, або її
наміри вчинити відповідні злочини, бере активну участь у:
a. злочинній діяльності організованої злочинної групи;
b. інших видах діяльності організованої злочинної
групи, усвідомлюючи, що її участь сприятиме досягненню
вищезгаданої злочинної мети; b) організацію, керівництво, пособництво, підбурювання,
сприяння або надання порад щодо серйозного злочину, вчиненого за
участю організованої злочинної групи. 2. Усвідомлення, намір, умисел, мета або змова, про які
йдеться у пункті 1 цієї статті, можуть бути встановлені з
об'єктивних фактичних обставин справи. 3. Держави-учасниці, внутрішнє законодавство яких як елемент
складів злочинів, визнаних такими відповідно до пункту 1 (a) (i)
цієї статті, передбачає причетність організованої злочинної групи,
забезпечують, щоб їхнє внутрішнє законодавство відносило до числа
серйозних злочинів усі злочини, вчинені за участю організованих
злочинних груп. Такі Держави-учасниці, а також Держави-учасниці,
внутрішнє законодавство яких як елемент складів злочинів, визнаних
такими відповідно до пункту 1 (a) (i) цієї статті, передбачає
фактичне вчинення дії по реалізації змови, повідомляють про це
Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй під час
підписання ними цієї Конвенції або під час здачі на зберігання
ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, затвердження
або приєднання.
Стаття 6.
Криміналізація відмивання доходів від злочинів
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідно до основних
принципів свого внутрішнього законодавства таких законодавчих та
інших заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в
якості кримінально караних такі діяння, коли вони вчинені
навмисно: a) i) конверсію або переказ майна, якщо відомо, що таке майно
являє собою доходи від злочинів, з метою приховання злочинного
походження цього майна або з метою надання допомоги будь-якій
особі, яка бере участь у вчиненні основного правопорушення, для
того, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої
діяння;
ii) приховування справжнього характеру, походження,
місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення, прав на
майно або його належність, якщо відомо, що таке майно являє собою
доходи від злочинів; b) за умови дотримання основних принципів своєї правової
системи:
i) придбання, володіння або використання майна, якщо в
момент його одержання відомо, що таке майно являє собою доходи від
злочинів;
ii) участь, причетність або вступ у змову з метою вчинення
будь-якого зі злочинів, визнаних такими відповідно до цієї статті,
замах на його вчинення, а також пособництво, підбурювання,
сприяння або надання порад під час його вчинення. 2. Для цілей здійснення або застосування пункту 1 цієї
статті: a) кожна Держава-учасниця прагне застосовувати пункт 1 цієї
статті до найширшого кола основних правопорушень; b) кожна Держава-учасниця включає до числа основних
правопорушень усі серйозні злочини, як вони визначені у статті 2
цієї Конвенції, та злочини, визнані такими у статтях 5, 8 і 23
цієї Конвенції. У разі, коли законодавство Держав-учасниць містить
перелік конкретних основних правопорушень, до нього включається,
як мінімум, всеосяжне коло злочинів, пов'язаних з діяльністю
організованих злочинних груп; c) для цілей підпункту (b) основні правопорушення включають
злочини, вчинені як в межах, так і за межами юрисдикції
відповідної Держави-учасниці. Проте злочини, вчинені за межами
юрисдикції будь-якої Держави-учасниці, являють собою основні
правопорушення тільки за умови, що відповідне діяння є кримінально
караним відповідно до внутрішнього законодавства держави, в якій
воно вчинене, і було б кримінально караним відповідно до
внутрішнього законодавства Держави-учасниці, в якій здійснюється
або застосовується ця стаття, якби воно було вчинене в ній; d) кожна Держава-учасниця надає Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів, що забезпечують
здійснення положень цієї статті, а також тексти будь-яких
наступних змін до таких законів або їхній опис; e) якщо цього вимагають основні принципи внутрішнього
законодавства Держави-учасниці, то можна передбачити, що злочини,
зазначені в пункті 1 цієї статті, не відносяться до осіб, які
вчинили основне правопорушення; f) усвідомлення, умисел або мета як елементи складу злочину,
зазначеного в пункті 1 цієї статті, можуть бути встановлені з
об'єктивних фактичних обставин справи.
Стаття 7.
Заходи щодо боротьби з відмиванням коштів
1. Кожна Держава-учасниця: a) встановлює всеосяжний внутрішній режим регулювання і
нагляду щодо банків і небанківських фінансових установ, а також, у
відповідних випадках, інших органів, що є особливо уразливими з
погляду відмивання коштів, у межах своєї компетенції з метою
недопущення і виявлення усіх форм відмивання коштів, причому такий
режим грунтується на вимогах щодо ідентифікації особи клієнта,
ведення звітності та надання інформації про підозрілі угоди; b) без шкоди для статей 18 і 27 цієї Конвенції забезпечує,
щоб адміністративні, регулюючі, правоохоронні й інші органи, які
ведуть боротьбу з відмиванням коштів (у тому числі, коли це
відповідає внутрішньому законодавству, і судові органи), були
здатні здійснювати співробітництво й обмін інформацією на
національному і міжнародному рівнях на умовах, що встановлюються
її внутрішнім законодавством, і з цією метою розглядає питання про
заснування підрозділу з фінансової оперативної інформації, що буде
діяти як національний центр для збору, аналізу і поширення
інформації, що стосується можливих випадків відмивання коштів. 2. Держави-учасниці розглядають питання про застосування
практично можливих заходів щодо виявлення переміщення готівкових
коштів і відповідних оборотних інструментів через їхні кордони і
щодо контролю за таким переміщенням за умови дотримання гарантій,
спрямованих на забезпечення належного використання інформації, і
не створюючи будь-яких перешкод переміщенню законного капіталу.
Такі заходи можуть включати вимогу про те, щоб фізичні особи і
комерційні організації повідомляли про транскордонні переведення
значних обсягів готівкових коштів і передачі відповідних оборотних
інструментів. 3. При встановленні внутрішнього режиму регулювання і нагляду
відповідно до положень цієї статті і без шкоди для будь-якої іншої
статті цієї Конвенції Державам-учасницям пропонується керуватися
відповідними ініціативами регіональних, міжрегіональних і
багатосторонніх організацій, спрямованими проти відмивання коштів. 4. Держави-учасниці прагнуть до розвитку і заохочення
глобального, регіонального, субрегіонального і двостороннього
співробітництва між судовими і правоохоронними органами, а також
органами фінансового регулювання з метою боротьби з відмиванням
коштів.
Стаття 8.
Криміналізація корупції
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості
кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно: a) обіцянка, пропозиція або надання публічній посадовій
особі, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної
переваги для самої посадової особи або іншої фізичної чи юридичної
особи для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію або
бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків; b) вимагання або прийняття публічною посадовою особою,
особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги
для самої посадової особи або іншої фізичної або юридичної особи
для того, щоб ця посадова особа вчинила будь-яку дію чи
бездіяльність при виконанні своїх службових обов'язків. 2. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких
законодавчих та інших заходів, які можуть знадобитися для того,
щоб визнати в якості кримінально караних діяння, зазначені в
пункті 1 цієї статті, коли в них бере участь будь-яка іноземна
публічна посадова особа або міжнародний цивільний службовець.
Кожна Держава-учасниця також розглядає можливість визнати
кримінально караними інші форми корупції. 3. Кожна Держава-учасниця також вживає таких заходів, які
можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості кримінально
караної участь в якості спільника у вчиненні будь-якого злочину,
визнаного таким відповідно до цієї статті. 4. Для цілей пункту 1 цієї статті і статті 9 цієї Конвенції
"публічною посадовою особою" є публічна посадова особа або особа,
що надає будь-яку публічну послугу, як це визначається внутрішнім
законодавством Держави-учасниці, в якій ця особа виконує такі
функції, і як це застосовується в кримінальному законодавстві цієї
Держави-учасниці.
Стаття 9.
Заходи проти корупції
1. На додаток до заходів, викладених у статті 8 цієї
Конвенції, кожна Держава-учасниця в тій мірі, в якій це потрібно і
відповідає її правовій системі, вживає законодавчих,
адміністративних або інших ефективних заходів для сприяння
добросовісності, а також для попередження і виявлення корупції
серед публічних посадових осіб і покарання за неї. 2. Кожна Держава-учасниця вживає заходів для забезпечення
ефективних дій її органів у сфері попередження і виявлення
корупції серед публічних посадових осіб і покарання за неї, у тому
числі шляхом надання таким органам достатньої незалежності, щоб
перешкодити неправомірному впливу на їхні дії.
Стаття 10.
Відповідальність юридичних осіб
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які з
урахуванням її правових принципів можуть знадобитися для
встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у серйозних
злочинах, до яких причетна організована злочинна група, і за
злочини, визнані такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї
Конвенції. 2. За умови дотримання правових принципів Держави-учасниці
відповідальність юридичних осіб може бути кримінальною,
цивільно-правовою або адміністративною. 3. Покладання такої відповідальності не завдає шкоди
кримінальній відповідальності фізичних осіб, які вчинили злочини. 4. Кожна Держава-учасниця, зокрема, забезпечує застосування
щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності згідно з
цією статтею, відповідних ефективних кримінальних або
некримінальних санкцій, які здійснюють стримуючий вплив, включаючи
грошові санкції.
Стаття 11.
Переслідування, винесення судового рішення і санкції
1. Кожна Держава-учасниця за вчинення будь-якого злочину,
визнаного таким відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї Конвенції,
передбачає застосування таких санкцій, які враховують ступінь
небезпеки цього злочину. 2. Кожна Держава-учасниця прагне забезпечити використання
будь-яких передбачених у її внутрішньому законодавстві
дискреційних юридичних повноважень, що відносяться до
кримінального переслідування осіб за злочини, що охоплюються цією
Конвенцією, для досягнення максимальної ефективності
правоохоронних заходів щодо цих злочинів та з належним урахуванням
необхідності перешкодити вчиненню таких злочинів. 3. Стосовно злочинів, визнаних такими відповідно до статей 5,
6, 8 і 23 цієї Конвенції, кожна Держава-учасниця вживає належних
заходів, відповідно до свого внутрішнього законодавства і з
належним урахуванням прав захисту, з метою забезпечення того, щоб
умови, які встановлюються у зв'язку з рішеннями про звільнення до
суду або до ухвалення рішення по касаційній скарзі або протесту,
враховували необхідність забезпечення присутності обвинувачуваного
в ході подальшого кримінального провадження. 4. Кожна Держава-учасниця забезпечує, щоб її суди або інші
компетентні органи враховували небезпечний характер злочинів, що
охоплюються цією Конвенцією, при розгляді питання про можливість
дострокового або умовного звільнення осіб, засуджених за такі
злочини. 5. Кожна Держава-учасниця у належних випадках встановлює
відповідно до свого внутрішнього законодавства тривалий строк
давності для порушення кримінального переслідування за будь-який
злочин, що охоплюється цією Конвенцією, і більш тривалий строк
давності в тих випадках, коли особа, підозрювана у вчиненні
злочину, ухиляється від правосуддя. 6. Ніщо у цій Конвенції не зачіпає принципу, згідно з яким
визначення злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції,
і застосовних юридичних заперечень або інших правових принципів,
що визначають правомірність діянь, входить до сфери внутрішнього
законодавства кожної Держави-учасниці, а кримінальне
переслідування і покарання за такі злочини здійснюються відповідно
до цього законодавства.
Стаття 12.
Конфіскація та арешт
1. Держави-учасниці вживають, у максимальному ступені,
можливому в межах їхніх внутрішніх правових систем, таких заходів,
які можуть знадобитися для забезпечення можливості конфіскації: a) доходів від злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, або
майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів; b) майна, устаткування або інших засобів, які
використовувалися або призначалися для використання при вчиненні
злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. 2. Держави-учасниці вживають таких заходів, які можуть
знадобитися для забезпечення можливості виявлення, відстеження,
арешту або виїмки будь-чого з перерахованого в пункті 1 цієї
статті з метою подальшої конфіскації. 3. Якщо доходи від злочинів були перетворені, частково або
повністю, в інше майно, то заходи, зазначені у цій статті,
вживаються щодо такого майна. 4. Якщо доходи від злочинів були залучені до майна,
придбаного за рахунок законних джерел, то конфіскації, без шкоди
для будь-яких повноважень, що стосуються накладення арешту або
виїмки, підлягає та частина майна, яка відповідає оціненій
вартості залучених доходів від злочинів. 5. До прибутку або інших вигод, отриманих від доходів від
злочинів, до майна, в яке були перетворені доходи від злочинів,
або до майна, до якого були залучені доходи від злочинів, також
вживаються заходи, зазначені у цій статті, у такий же спосіб і в
тій мірі, як і щодо доходів від злочинів. 6. Для цілей цієї статті і статті 13 цієї Конвенції кожна
Держава-учасниця уповноважує свої суди або інші компетентні органи
видавати постанови про представлення або арешт банківських,
фінансових або комерційних документів. Держави-учасниці не
ухиляються від вживання заходів щодо положень цього пункту,
посилаючись на необхідність збереження банківської таємниці. 7. Держави-учасниці можуть розглянути можливість встановлення
вимоги про те, щоб особа, яка вчинила злочин, довела законне
походження передбачуваних доходів від злочину або іншого майна,
яке підлягає конфіскації, у тій мірі, у якій така вимога
відповідає принципам їхнього внутрішнього законодавства і
характеру судового та іншого розгляду. 8. Положення цієї статті не тлумачаться як такі, що завдають
шкоди правам сумлінних третіх сторін. 9. Ніщо у цій статті не зачіпає принципу, відповідно до якого
заходи, про які в ній ідеться, визначаються і вчиняються
відповідно до положень внутрішнього законодавства Держави-учасниці
та за умови їх дотримання.
Стаття 13.
Міжнародне співробітництво з метою конфіскації
1. Держава-учасниця, яка одержала від іншої Держави-учасниці,
під юрисдикцію якої підпадає будь-який злочин, що охоплюється цією
Конвенцією, прохання про конфіскацію згаданих у пункті 1 статті 12
цієї Конвенції доходів від злочинів, майна, устаткування або інших
засобів вчинення злочинів, що знаходяться на її території, у
максимальній мірі, що можлива в рамках її внутрішньої правової
системи: a) направляє це прохання своїм компетентним органам з метою
одержання постанови про конфіскацію і, у разі винесення такої
постанови, приводить її у виконання; або b) направляє своїм компетентним органам постанову про
конфіскацію, винесену судом на території запитуючої
Держави-учасниці відповідно до пункту 1 статті 12 цієї Конвенції,
з метою виконання у тому обсязі, що зазначений у проханні, і в тій
мірі, в якій вона відноситься до доходів, що знаходяться на
території запитуваної Держави-учасниці, від злочинів, майна,
устаткування або інших засобів вчинення злочинів, згаданих у
пункті 1 статті 12. 2. Після одержання прохання, направленого іншою
Державою-учасницею, під юрисдикцію якої підпадає будь-який злочин,
що охоплюється цією Конвенцією, запитувана Держава-учасниця вживає
заходів для виявлення, відстеження, арешту або виїмки доходів від
злочину, майна, устаткування або інших засобів вчинення злочинів,
згаданих у пункті 1 статті 12 цієї Конвенції, з метою подальшої
конфіскації, постанова про яку виноситься або запитуючою
Державою-учасницею або, відповідно до прохання згідно з пунктом 1
цієї статті, запитуваною Державою-учасницею. 3. Положення статті 18 цієї Конвенції застосовуються mutatis
mutandis до цієї статті. На додаток до інформації, зазначеної у
пункті 15 статті 18, у проханнях, направлених на підставі цієї
статті, міститься: a) стосовно прохання, передбаченого в пункті 1 (a) цієї
статті, - опис майна, що підлягає конфіскації, і заява з викладом
фактів, на які посилається запитуюча Держава-учасниця і які є
достатніми для того, щоб запитувана Держава-учасниця могла вжити
заходів для винесення постанови відповідно до свого внутрішнього
законодавства; b) стосовно прохання, передбаченого в пункті 1 (b) цієї
статті, - юридично прийнятна копія виданої запитуючою
Державою-учасницею постанови про конфіскацію, на якій грунтується
прохання, заява з викладом фактів та інформація щодо обсягу
запитуваного виконання постанови; c) стосовно прохання, передбаченого в пункті 2 цієї статті, -
заява з викладом фактів, на які посилається запитуюча
Держава-учасниця, і опис запитуваних заходів. 4. Рішення або заходи, передбачені в пунктах 1 і 2 цієї
статті, приймаються запитуваною Державою-учасницею відповідно до
положень її внутрішнього законодавства і її процесуальних норм або
будь-яких двосторонніх або багатосторонніх договорів, угод або
домовленостей, якими вона може бути зв'язана у відносинах із
запитуючою Державою-учасницею, і за умови їхнього дотримання. 5. Кожна Держава-учасниця надає Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй тексти своїх законів і правил, що
забезпечують виконання положень цієї статті, а також тексти
будь-яких наступних змін до таких законів і правил або їхній опис. 6. Якщо будь-яка Держава-учасниця побажає обумовити вжиття
заходів, згаданих у пунктах 1 і 2 цієї статті, наявністю
відповідного договору, то ця Держава-учасниця розглядає цю
Конвенцію в якості необхідної і достатньої договірно-правової
основи. 7. Держава-учасниця може відмовити у співробітництві
відповідно до цієї статті, якщо злочин, до якого відноситься
прохання, не є злочином, що охоплюється цією Конвенцією. 8. Положення цієї статті не тлумачаться як такі, що завдають
шкоди правам сумлінних третіх сторін. 9. Держави-учасниці розглядають можливість укладання
двосторонніх або багатосторонніх договорів, угод або домовленостей
для підвищення ефективності міжнародного співробітництва, яке
здійснюється відповідно до цієї статті.
Стаття 14.
Розпорядження конфіскованими доходами
від злочинів або майном
1. Доходами від злочинів або майном, конфіскованими
Державою-учасницею на підставі статті 12 або пункту 1 статті 13
цієї Конвенції, розпоряджається ця Держава-учасниця згідно зі
своїм внутрішнім законодавством і адміністративними процедурами. 2. Діючи на прохання, направлене іншою Державою-учасницею
відповідно до статті 13 цієї Конвенції, Держави-учасниці в тій
мірі, в якій це допускається внутрішнім законодавством, і, у разі
одержання відповідного запиту, у першочерговому порядку
розглядають питання про повернення конфіскованих доходів від
злочинів або майна запитуючій Державі-учасниці для того, щоб вона
могла надати компенсацію потерпілим від злочину або повернути такі
доходи від злочинів або майно їхнім законним власникам. 3. Діючи на прохання, направлене іншою Державою-учасницею
відповідно до статей 12 і 13 цієї Конвенції, Держава-учасниця може
особливо розглянути можливість укладання угод або домовленостей
про: a) перерахування суми, що відповідає вартості доходів від
злочинів або майна, чи коштів, отриманих в результаті реалізації
таких доходів чи майна або їхньої частини, на рахунок, призначений
для цієї мети відповідно до пункту 2 (c) статті 30 цієї Конвенції,
чи міжурядовим органам, що спеціалізуються у боротьбі проти
організованої злочинності; b) передачу іншим Державам-учасницям на регулярній або
разовій основі частини доходів від злочинів, або майна, чи коштів,
отриманих в результаті реалізації таких доходів або майна,
відповідно до свого внутрішнього законодавства чи адміністративних
процедур.
Стаття 15.
Юрисдикція
1. Кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть
знадобитися для того, щоб установити свою юрисдикцію щодо
злочинів, визнаних такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23 цієї
Конвенції, коли: a) злочин вчинено на території цієї Держави-учасниці; або b) злочин вчинено на борту судна, яке несло прапор цієї
Держави-учасниці в момент вчинення злочину, чи повітряного судна,
зареєстрованого відповідно до законодавства цієї Держави-учасниці
в такий момент. 2. За умови дотримання статті 4 цієї Конвенції
Держава-учасниця може також встановити свою юрисдикцію щодо
будь-якого такого злочину, коли: a) злочин вчинено проти громадянина цієї Держави-учасниці; b) злочин вчинено громадянином цієї Держави-учасниці або
особою без громадянства, яка звичайно проживає на її території;
або c) злочин:
i) є одним зі злочинів, визнаних такими відповідно до
пункту 1 статті 5 цієї Конвенції, і вчинений за межами її
території з метою вчинення серйозного злочину на її території;
ii) є одним зі злочинів, визнаних такими відповідно до
пункту 1 (b) (ii) статті 6 цієї Конвенції, і вчинений за межами її
території з метою вчинення будь-якого злочину, визнаного таким
відповідно до пункту 1 (a) (i) чи (ii) або (b) (i) статті 6 цієї
Конвенції, на її території. 3. Для цілей пункту 10 статті 16 цієї Конвенції кожна
Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть знадобитися для
того, щоб установити свою юрисдикцію щодо злочинів, які
охоплюються цією Конвенцією, коли особа, підозрювана у вчиненні
злочину, знаходиться на її території і вона не видає таку особу
лише на тій підставі, що вона є одним з її громадян. 4. Кожна Держава-учасниця може також вжити таких заходів, які
можуть знадобитися для того, щоб установити свою юрисдикцію щодо
злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, коли особа, підозрювана
у вчиненні злочину, знаходиться на її території і вона не видає
її. 5. Якщо Держава-учасниця, що здійснює свою юрисдикцію
відповідно до пункту 1 або 2 цієї статті, одержує повідомлення або
іншим способом дізнається про те, що одна або декілька інших
Держав-учасниць проводять розслідування, кримінальне
переслідування або судовий розгляд у зв'язку з тим самим діянням,
компетентні органи цих Держав-учасниць проводять, у відповідних
випадках, консультації один з одним з метою координації їхніх дій. 6. Без шкоди для норм загального міжнародного права ця
Конвенція не виключає здійснення будь-якої кримінальної
юрисдикції, встановленої Державою-учасницею відповідно до її
внутрішнього законодавства.
Стаття 16.
Видача
1. Ця стаття застосовується до злочинів, що охоплюються цією
Конвенцією, або у випадках, якщо до вчинення злочину, згаданого в
пункті 1 (a) або (b) статті 3, причетна організована злочинна
група та особа, щодо якої запитується видача, знаходиться на
території запитуваної Держави-учасниці, за умови, що діяння, у
зв'язку з яким запитується видача, є кримінально караним
відповідно до внутрішнього законодавства як запитуючої
Держави-учасниці, так і запитуваної Держави-учасниці. 2. Якщо прохання про видачу стосується декількох окремих
серйозних злочинів, деякі з яких не охоплюються цією статтею, то
запитувана Держава-учасниця може застосувати цю статтю також і
щодо цих останніх злочинів. 3. Кожний зі злочинів, до яких застосовується ця стаття,
вважається включеним до будь-якого існуючого між
Державами-учасницями договору про видачу як злочин, що може
спричинити видачу. Держави-учасниці зобов'язуються включати такі
злочини як злочини, що можуть спричинити видачу, до будь-якого
договору про видачу, який буде укладений між ними. 4. Якщо Держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю
договору, одержує прохання про видачу від іншої Держави-учасниці,
з якою вона не має договору про видачу, вона може розглядати цю
Конвенцію як правову підставу для видачі у зв'язку з будь-яким
злочином, до якого застосовується ця стаття. 5. Держави-учасниці, що обумовлюють видачу наявністю
договору: a) під час здачі на зберігання своїх ратифікаційних грамот
або документів про прийняття або затвердження цієї Конвенції або
приєднання до неї повідомляють Генеральному секретарю Організації
Об'єднаних Націй про те, чи будуть вони використовувати цю
Конвенцію як правову підставу для співробітництва в питаннях
видачі з іншими Державами-учасницями цієї Конвенції; і b) якщо вони не використовують цю Конвенцію як правову
підставу для співробітництва в питаннях видачі, прагнуть, у
відповідних випадках, до укладання договорів про видачу з іншими
Державами-учасницями цієї Конвенції з метою застосування цієї
статті. 6. Держави-учасниці, що не обумовлюють видачу наявністю
договору, у відносинах між собою визнають злочини, до яких
застосовується ця стаття, як злочини, що можуть спричинити видачу. 7. Видача здійснюється відповідно до умов, що передбачаються
внутрішнім законодавством запитуваної Держави-учасниці або
договорами про видачу, що застосовуються, включаючи в тому числі
умови, пов'язані з вимогами про мінімальне покарання щодо видачі,
і підстави, на яких запитувана Держава-учасниця може відмовити у
видачі. 8. Щодо будь-якого злочину, до якого застосовується ця
стаття, Держави-учасниці, за умови дотримання свого внутрішнього
законодавства, докладають зусиль для того, щоб прискорити
процедури видачі та спростити пов'язані з нею вимоги про надання
доказів. 9. За умови дотримання положень свого внутрішнього
законодавства і своїх договорів про видачу запитувана
Держава-учасниця, переконавшись у тому, що обставини вимагають
цього і носять невідкладний характер, і на прохання запитуючої
Держави-учасниці може взяти під варту особу, яка знаходиться на її
території і видача якої запитується, або вжити інших відповідних
заходів для забезпечення її присутності в ході процедури видачі. 10. Держава-учасниця, на території якої знаходиться особа,
підозрювана у вчиненні злочину, якщо вона не видає таку особу у
зв'язку зі злочином, до якого застосовується ця стаття, лише на
тій підставі, що вона є одним з його громадян, зобов'язана на
прохання Держави-учасниці, що запитує видачу, передати справу без
невиправданих затримок своїм компетентним органам з метою
переслідування. Ці органи приймають своє рішення і здійснюють
провадження у такий же спосіб, як і у разі будь-якого іншого
злочину небезпечного характеру відповідно до внутрішнього
законодавства цієї Держави-учасниці. Заінтересовані
Держави-учасниці співробітничають одна з одною, зокрема з
процесуальних питань і питань доведення, для забезпечення
ефективності такого переслідування. 11. У всіх випадках, коли Державі-учасниці відповідно до її
внутрішнього законодавства дозволяється видавати або іншим
способом передавати одного зі своїх громадян тільки за умови, що
ця особа буде повернута до цієї держави для відбування покарання,
призначеного в результаті судового розгляду або провадження, у
зв'язку з яким запитувалася видача або передача цієї особи, і ця
Держава-учасниця і Держава-учасниця, що запитує видачу цієї особи,
погодилися з таким порядком та іншими умовами, які вони можуть
вважати належними, така умовна видача або передача є достатніми
для виконання зобов'язання, встановленого в пункті 10 цієї статті. 12. Якщо у видачі, що запитується з метою виконання вироку,
відмовлено, оскільки розшукувана особа є громадянином запитуваної
Держави-учасниці, запитувана Держава-учасниця, якщо це допускає її
внутрішнє законодавство і якщо це відповідає вимогам такого
законодавства, за зверненням запитуючої Учасниці розглядає питання
про приведення у виконання вироку або частини вироку, що
залишилася, який був винесений відповідно до внутрішнього
законодавства запитуючої Учасниці. 13. Будь-якій особі, у справі якої здійснюється провадження у
зв'язку з будь-яким злочином, до якого застосовується ця стаття,
гарантується справедливе поводження на всіх стадіях провадження,
включаючи здійснення всіх прав і гарантій, передбачених внутрішнім
законодавством Держави-учасниці, на території якої знаходиться ця
особа. 14. Ніщо в цій Конвенції не тлумачиться як таке, що
встановлює зобов'язання видачі, якщо у запитуваної
Держави-учасниці є істотні підстави думати, що прохання про видачу
має на меті переслідування або покарання будь-якої особи з причини
її статі, раси, віросповідання, громадянства, етнічного походження
або політичних переконань або що задоволення цього прохання
завдало б шкоди становищу цієї особи через будь-яку із цих причин. 15. Держави-учасниці не можуть відмовляти у виконанні
прохання про видачу лише на тій підставі, що злочин вважається
також пов'язаним з податковими питаннями. 16. До відмови у видачі запитувана Держава-учасниця, у
відповідних випадках, проводить консультації із запитуючою
Державою-учасницею для того, щоб надати їй достатні можливості для
викладу її думок і подання інформації, що стосується викладених у
її проханні фактів. 17. Держави-учасниці прагнуть укладати двосторонні та
багатосторонні угоди або домовленості з метою здійснення або
підвищення ефективності видачі.
Стаття 17.
Передача засуджених осіб
Держави-учасниці можуть розглядати можливість укладання
двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей про
передачу осіб, засуджених до тюремного ув'язнення або інших видів
позбавлення волі за злочини, що охоплюються цією Конвенцією, для
того, щоб вони могли відбувати строк покарання на їхніх
територіях.
Стаття 18.
Взаємна правова допомога
1. Держави-учасниці надають одна одній найширшу взаємну
правову допомогу в розслідуванні, кримінальному переслідуванні та
судовому розгляді у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією
Конвенцією, як це передбачено у статті 3, і на взаємній основі
надають одна одній іншу аналогічну допомогу, якщо запитуюча
Держава-учасниця має розумні підстави підозрювати, що злочин,
зазначений у пункті 1 (a) чи (b) статті 3, є транснаціональним за
своїм характером і, у тому числі, що потерпілі, свідки, доходи,
засоби вчинення злочинів або докази щодо таких злочинів
знаходяться у запитуваній Державі-учасниці, а також що до вчинення
цього злочину причетна організована злочинна група. 2. Взаємна правова допомога надається в обсязі, максимально
можливому відповідно до законів, договорів, угод і домовленостей
запитуваної Держави-учасниці, щодо розслідування, кримінального
переслідування і судового розгляду у зв'язку зі злочинами, за
вчинення яких до відповідальності у запитуючій Державі-учасниці
може бути притягнута юридична особа відповідно до статті 10 цієї
Конвенції. 3. Взаємна правова допомога, що надається відповідно до цієї
статті, може запитуватися з будь-якою з нижчеперелічених цілей: a) одержання показань свідків або заяв від окремих осіб; b) вручення судових документів; c) проведення обшуку і здійснення виїмки або арешту; d) огляд об'єктів і ділянок місцевості; e) надання інформації, речових доказів і оцінок експертів; f) надання оригіналів або завірених копій відповідних
документів і матеріалів, включаючи урядові, банківські, фінансові,
корпоративні чи комерційні документи; g) виявлення або відстеження доходів від злочинів, майна,
засобів вчинення злочинів або інших предметів з метою доведення; h) сприяння добровільній явці відповідних осіб до органів
запитуючої Держави-учасниці; i) надання будь-якого іншого виду допомоги, що не суперечить
внутрішньому законодавству запитуваної Держави-учасниці. 4. Без шкоди для внутрішнього законодавства компетентні
органи Держави-учасниці можуть без попереднього прохання
передавати інформацію, що стосується кримінально-правових питань,
компетентному органу в іншій Державі-учасниці у тих випадках, коли
вони вважають, що така інформація може надати допомогу цьому
органу у здійсненні чи успішному завершенні розслідування і
кримінального переслідування або може привести до прохання,
складеного цією Державою-учасницею відповідно до цієї Конвенції. 5. Передача інформації відповідно до пункту 4 цієї статті
здійснюється без шкоди для розслідування і кримінального
провадження у державі компетентних органів, що надають інформацію.
Компетентні органи, що одержують інформацію, виконують прохання
про збереження конфіденційного характеру цієї інформації, навіть
на тимчасовій основі, чи дотримують обмеження на її використання.
Це, однак, не перешкоджає Державі-учасниці, що одержує інформацію,
розкривати в ході проведеного в ній провадження ту інформацію, яка
виправдовує обвинувачуваного. У такому разі до розкриття
інформації Держава-учасниця, що одержує інформацію, повідомляє
Державу-учасницю, що надає інформацію, і, якщо отримане прохання
про це, проводить консультації з Державою-учасницею, що надає
інформацію. Якщо, у виняткових випадках, завчасне повідомлення
неможливе, то Держава-учасниця, що одержує інформацію, негайно
повідомляє про таке розкриття Державу-учасницю, що надає
інформацію. 6. Положення цієї статті не зачіпають зобов'язань за
будь-яким іншим договором, чи то двостороннім чи багатостороннім,
який регулює або буде регулювати, повністю або частково, взаємну
правову допомогу. 7. Пункти 9-29 цієї статті застосовуються до прохань,
направлених на підставі цієї статті, якщо відповідні
Держави-учасниці не зв'язані будь-яким договором про взаємну
правову допомогу. Якщо ці Держави-учасниці зв'язані таким
договором, то застосовуються відповідні положення цього договору,
якщо тільки Держави-учасниці не погоджуються застосовувати замість
них пункти 9-29 цієї статті. Державам-учасницям настійно
пропонується застосовувати ці пункти, якщо це сприяє
співробітництву. 8. Держави-учасниці не відмовляють у наданні взаємної
правової допомоги відповідно до цієї статті на підставі
банківської таємниці. 9. Держави-учасниці можуть відмовити у наданні взаємної
правової допомоги відповідно до цієї статті на підставі
відсутності обопільного визнання відповідного діяння злочином.
Однак запитувана Держава-учасниця може, якщо вона вважає це за
належне, надати допомогу, обсяг якої вона визначає на власний
розсуд, незалежно від того, чи є відповідне діяння злочином
відповідно до внутрішнього законодавства запитуваної
Держави-учасниці. 10. Особа, що перебуває під вартою або відбуває термін
тюремного ув'язнення на території однієї Держави-учасниці та
присутність якої в іншій Державі-учасниці необхідна з метою
встановлення особи, давання показань або надання іншої допомоги в
одержанні доказів для розслідування, кримінального переслідування
або судового розгляду у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією
Конвенцією, може бути передана із дотриманням таких умов: a) ця особа вільно дає на це свою свідому згоду; b) компетентні органи обох Держав-учасниць дійшли згоди на
таких умовах, які ці Держави-учасниці можуть вважати належними. 11. Для цілей пункту 10 цієї статті: a) Держава-учасниця, якій передається особа, вправі та
зобов'язана утримувати передану особу під вартою, якщо тільки
Держава-учасниця, яка передала цю особу, не просила про інше або
не санкціонувала інше; b) Держава-учасниця, якій передається особа, негайно виконує
своє зобов'язання щодо повернення цієї особи у розпорядження
Держави-учасниці, що передала цю особу, як це було погоджено
раніше або як це було іншим способом погоджено компетентними
органами обох Держав-учасниць; c) Держава-учасниця, якій передається особа, не вимагає від
Держави-учасниці, що передала цю особу, порушення процедури видачі
для її повернення; d) переданій особі до строку покарання, що відбувається в
державі, яка її передала, зараховується строк утримання під вартою
в Державі-учасниці, якій вона передана. 12. Без згоди Держави-учасниці, яка відповідно до пунктів 10
і 11 цієї статті повинна передати будь-яку особу, ця особа,
незалежно від її громадянства, не піддається кримінальному
переслідуванню, утриманню під варту, покаранню або будь-якому
іншому обмеженню її особистої волі на території держави, якій
передається ця особа, у зв'язку з дією, бездіяльністю або
засудженням, що відносяться до періоду до її від'їзду з території
держави, яка передала цю особу. 13. Кожна Держава-учасниця призначає центральний орган, що
несе відповідальність за одержання прохань про надання взаємної
правової допомоги та або за їхнє виконання, або за їхнє
перепровадження для виконання компетентним органам і має
відповідні повноваження. Якщо в Державі-учасниці є спеціальний
регіон або територія з окремою системою надання взаємної правової
допомоги, вона може призначити особливий центральний орган, що
буде виконувати таку ж функцію щодо цього регіону або території.
Центральні органи забезпечують оперативне і належне виконання або
перепровадження отриманих прохань. Якщо центральний орган
перепроваджує прохання для виконання компетентному органу, він
сприяє оперативному і належному виконанню цього прохання
компетентним органом. Під час здачі на зберігання кожною
Державою-учасницею її ратифікаційної грамоти або документа про
прийняття або затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляється
про центральний орган, що призначений з цією метою. Прохання про
надання взаємної правової допомоги і будь-які повідомлення щодо
них перепроваджуються центральним органам, призначеним
Державами-учасницями. Ця вимога не завдає шкоди праву
Держави-учасниці вимагати, щоб такі прохання і повідомлення
направлялися їй по дипломатичних каналах і, у разі надзвичайних
обставин, коли Держави-учасниці домовилися про це, через
Міжнародну організацію кримінальної поліції, якщо це можливо. 14. Прохання направляються в письмовій формі або, якщо це
можливо, за допомогою будь-яких інших засобів, що дають можливість
скласти письмовий запис, мовою, прийнятною для запитуваної
Держави-учасниці, за умов, що дозволяють цій Державі-учасниці
встановити автентичність. Під час здачі на зберігання
ратифікаційної грамоти або документа про прийняття або
затвердження цієї Конвенції або приєднання до неї Генеральний
секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляється про мову або
мови, прийнятні для кожної Держави-учасниці. За надзвичайних
обставин і у разі погодження цього Державами-учасницями прохання
можуть направлятися в усній формі, однак вони негайно
підтверджуються у письмовій формі. 15. У проханні про надання взаємної правової допомоги
зазначаються: a) найменування органа, що звертається з проханням; b) суть питання і характер розслідування, кримінального
переслідування або судового розгляду, до яких відноситься
прохання, а також найменування і функції органа, що здійснює це
розслідування, кримінальне переслідування або судовий розгляд; c) короткий виклад відповідних фактів, за винятком того, що
стосується прохань щодо вручення судових документів; d) опис запитуваної допомоги і докладна інформація про
будь-яку конкретну процедуру, дотримання якої хотіла б забезпечити
запитуюча Держава-учасниця; e) по можливості, дані про особу, місцезнаходження і
громадянство будь-якої відповідної особи; і f) мета запитуваних доказів, інформації або заходів. 16. Запитувана Держава-учасниця може запросити додаткову
інформацію, якщо ця інформація є необхідною для виконання прохання
відповідно до її внутрішнього законодавства, або якщо ця
інформація може полегшити виконання такого прохання. 17. Прохання виконується відповідно до внутрішнього
законодавства запитуваної Держави-учасниці і в тій мірі, в якій це
не суперечить внутрішньому законодавству запитуваної
Держави-учасниці, по можливості, відповідно до зазначених у
проханні процедур. 18. У тій мірі, в якій це можливо і відповідає основним
принципам внутрішнього законодавства, якщо будь-яка особа
знаходиться на території Держави-учасниці і повинна бути заслухана
як свідок або експерт судовими органами іншої Держави-учасниці,
перша Держава-учасниця може на прохання іншої Держави-учасниці
дозволити проведення заслуховування за допомогою відеозв'язку,
якщо особиста присутність відповідної особи на території
запитуючої Держави-учасниці не є можливою або бажаною.
Держави-учасниці можуть домовитися про те, що заслуховування
проводиться судовим органом запитуючої Держави-учасниці у
присутності представників судового органа запитуваної
Держави-учасниці. 19. Запитуюча Держава-учасниця не передає і не використовує
інформацію або докази, подані запитуваною Державою-учасницею, для
здійснення розслідування, кримінального переслідування або
судового розгляду, іншого, ніж те, що зазначене у проханні, без
попередньої згоди на це запитуваної Держави-учасниці. Ніщо у цьому
пункті не перешкоджає запитуючій Державі-учасниці розкривати в
ході провадження, що проводилося в ній, ту інформацію або докази,
які виправдовують обвинувачуваного. У цьому разі до розкриття
інформації чи доказів запитуюча Держава-учасниця повідомляє
запитувану Державу-учасницю і, якщо отримано прохання про це,
проводить консультації із запитуваною Державою-учасницею. Якщо, у
виняткових випадках, завчасне повідомлення неможливе, то запитуюча
Держава-учасниця негайно повідомляє про таке розкриття запитувану
Державу-учасницю. 20. Запитуюча Держава-учасниця може вимагати, щоб запитувана
Держава-учасниця зберігала конфіденційність наявності і суті
прохання, за винятком того, що необхідно для виконання самого
прохання. Якщо запитувана Держава-учасниця не може виконати вимогу
про конфіденційність, вона негайно повідомляє про це запитуючу
Державу-учасницю. 21. У взаємній правовій допомозі може бути відмовлено: a) якщо прохання не було надано відповідно до положень цієї
статті; b) якщо запитувана Держава-учасниця вважає, що виконання
прохання може завдати шкоди її суверенітету, безпеці, громадському
порядку або іншим життєво важливим інтересам; c) якщо внутрішнє законодавство запитуваної Держави-учасниці
забороняє її органам здійснювати запитувані заходи щодо будь-якого
аналогічного злочину, якби такий злочин був предметом
розслідування, кримінального переслідування або судового розгляду
в межах її юрисдикції; d) якщо виконання прохання суперечило б правовій системі
запитуваної Держави-учасниці стосовно питань взаємної правової
допомоги. 22. Держави-учасниці не можуть відмовляти у виконанні
прохання про взаємну правову допомогу лише на тій підставі, що
злочин вважається також пов'язаним із податковими питаннями. 23. Будь-яка відмова у наданні взаємної правової допомоги
мотивується. 24. Запитувана Держава-учасниця виконує прохання про надання
взаємної правової допомоги у можливо короткі строки і, наскільки
це можливо, повністю враховує будь-які крайні строки, що
запропоновані запитуючою Державою-учасницею і мотивовані бажано у
самому проханні. Запитувана Держава-учасниця відповідає на розумні
запити запитуючої Держави-учасниці щодо ходу виконання прохання.
Запитуюча Держава-учасниця оперативно повідомляє запитувану
Державу-учасницю про те, що необхідності у запитаній допомозі
більше немає. 25. Надання взаємної правової допомоги може бути відстрочено
запитуваною Державою-учасницею на тій підставі, що це перешкодить
здійснюваному розслідуванню, кримінальному переслідуванню або
судовому розгляду. 26. До відмови у виконанні прохання відповідно до пункту 21
цієї статті або відстрочки її виконання відповідно до пункту 25
цієї статті запитувана Держава-учасниця проводить консультації із
запитуючою Державою-учасницею для того, щоб визначити, чи може
допомога бути надана в такі строки і на таких умовах, які
запитувана Держава-учасниця вважає необхідними. Якщо запитуюча
Держава-учасниця приймає допомогу на таких умовах, то вона
дотримується цих умов. 27. Без шкоди для застосування пункту 12 цієї статті свідок,
експерт або інша особа, яка на прохання запитуючої
Держави-учасниці погоджується давати показання в ході провадження
або надавати допомогу при здійсненні розслідування, кримінального
переслідування або судового розгляду на території запитуючої
Держави-учасниці, не піддається кримінальному переслідуванню,
утриманню під вартою, покаранню або будь-якому іншому обмеженню її
особистої свободи на цій території у зв'язку з дією, бездіяльністю
або засудженням, що відносяться до періоду до її від'їзду з
території запитуваної Держави-учасниці. Дія такої гарантії
особистої безпеки припиняється, якщо свідок, експерт або інша
особа протягом п'ятнадцяти послідовних днів або протягом
будь-якого погодженого між Державами-учасницями строку, починаючи
з дати, коли така особа була офіційно повідомлена про те, що її
присутність більше не потрібна судовим органам, мала можливість
залишити територію запитуючої Держави-учасниці, проте, добровільно
залишилася на цій території, або залишивши її, повернулася назад з
власної волі. 28. Звичайні витрати, пов'язані з виконанням прохання,
покриваються запитуваною Державою-учасницею, якщо заінтересовані
Держави-учасниці не домовилися про інше. Якщо виконання прохання
вимагає або вимагатиме істотних або надзвичайних витрат, то
Держави-учасниці проводять консультації з метою визначення умов,
на яких буде виконане прохання, а також порядку покриття витрат. 29. Запитувана Держава-учасниця: a) надає запитуючій Державі-учасниці копії урядових
матеріалів, документів або інформації, які вона має і які
відповідно до її внутрішнього законодавства відкриті для
публічного доступу; b) може на свій розсуд надавати запитуючій Державі-учасниці
повністю або частково або при дотриманні таких умов, які вона
вважає необхідними, копії будь-яких урядових матеріалів,
документів або інформації, які вона має і які відповідно до її
внутрішнього законодавства закриті для публічного доступу. 30. Держави-учасниці розглядають, у міру необхідності,
можливість укладання двосторонніх або багатосторонніх угод чи
домовленостей, які відповідали б цілям цієї статті, забезпечували
б її дію на практиці або зміцнювали б її положення.
Стаття 19.
Спільні розслідування
Держави-учасниці розглядають можливість укладання
двосторонніх або багатосторонніх угод чи домовленостей, в силу
яких у зв'язку зі справами, що є предметом розслідування,
кримінального переслідування або судового розгляду в одній або
декількох державах, заінтересовані компетентні органи можуть
створювати органи з проведення спільних розслідувань. За
відсутності таких угод або домовленостей спільні розслідування
можуть проводитися за угодою в кожному окремому випадку.
Відповідні Держави-учасниці забезпечують повну повагу суверенітету
Держави-учасниці, на території якої повинно бути проведене таке
розслідування.
Стаття 20.
Спеціальні методи розслідування
1. Якщо це допускається основними принципами її внутрішньої
правової системи, кожна Держава-учасниця, у межах своїх
можливостей і на умовах, встановлених її внутрішнім
законодавством, вживає необхідних заходів для того, щоб дозволити
належне використання контрольованих поставок і у тих випадках,
коли вона вважає це доречним, використання інших спеціальних
методів розслідування, таких як електронне спостереження або інші
форми спостереження, а також агентурні операції, її компетентними
органами на її території з метою проведення ефективної боротьби
проти організованої злочинності. 2. З метою розслідування злочинів, що охоплюються цією
Конвенцією, Держави-учасниці заохочуються до укладання, у разі
необхідності, відповідних двосторонніх або багатосторонніх угод чи
домовленостей для використання таких спеціальних методів
розслідування в контексті співробітництва на міжнародному рівні.
Такі угоди або домовленості укладаються і здійснюються при повному
дотриманні принципу суверенної рівності держав і реалізуються у
суворій відповідності до умов цих угод або домовленостей. 3. За відсутності угоди або домовленості, зазначених у пункті
2 цієї статті, рішення про використання таких спеціальних методів
розслідування на міжнародному рівні приймаються в кожному окремому
випадку і можуть, у разі необхідності, враховувати фінансові
домовленості та взаєморозуміння щодо здійснення юрисдикції
заінтересованими Державами-учасницями. 4. Рішення про використання контрольованих поставок на
міжнародному рівні можуть, за згодою заінтересованих
Держав-учасниць, включати такі методи, як перехоплення вантажів і
залишення їх неторканими або їхнє вилучення або заміна, повністю
або частково.
Стаття 21.
Передача кримінального провадження
Держави-учасниці розглядають можливість взаємної передачі
провадження з метою кримінального переслідування у зв'язку зі
злочином, що охоплюється цією Конвенцією, у випадках, коли
вважається, що така передача відповідає інтересам належного
здійснення правосуддя, зокрема, у випадках, коли зачіпаються
декілька юрисдикцій, для забезпечення об'єднання кримінальних
справ.
Стаття 22.
Відомості про судимість
Кожна Держава-учасниця може вживати таких законодавчих або
інших заходів, які можуть знадобитися для врахування, на таких
умовах і з такими цілями, які вона вважає належними, будь-якого
раніше винесеного в іншій державі обвинувального вироку щодо
особи, підозрюваної у вчиненні злочину, що розслідується, для
використання такої інформації в ході кримінального провадження у
зв'язку зі злочином, що охоплюється цією Конвенцією.
Стаття 23.
Криміналізація перешкоджання
здійсненню правосуддя
Кожна Держава-учасниця вживає таких законодавчих та інших
заходів, які можуть знадобитися для того, щоб визнати в якості
кримінально караних такі діяння, коли вони вчиняються навмисно: a) застосування фізичної сили, погроз чи залякування або
обіцянка, пропозиція або надання неправомірної переваги з метою
схиляння до давання неправдивих показань або втручання у процес
давання показань або подання доказів у ході провадження у зв'язку
із вчиненням злочинів, що охоплюються цією Конвенцією; b) застосування фізичної сили, погроз або залякування з метою
втручання у виконання службових обов'язків посадовою особою
судових або правоохоронних органів у ході провадження у зв'язку із
вчиненням злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. Ніщо у цьому
підпункті не завдає шкоди праву Держав-учасниць мати
законодавство, що забезпечує захист інших категорій публічних
посадових осіб.
Стаття 24.
Захист свідків
1. Кожна Держава-учасниця вживає, у межах своїх можливостей,
належних заходів, спрямованих на забезпечення ефективного захисту
від імовірної помсти або залякування щодо свідків, які беруть
участь у кримінальному провадженні та дають свідчення у зв'язку зі
злочинами, що охоплюються цією Конвенцією, і, у відповідних
випадках, щодо їхніх родичів та інших близьких їм осіб. 2. Заходи, передбачені в пункті 1 цієї статті, без шкоди для
прав обвинувачуваного, у тому числі для права на належний розгляд,
можуть, зокрема, включати: a) встановлення процедур для фізичного захисту таких осіб,
наприклад - у тій мірі, в якій це необхідно і практично може бути
здійснене, - для їхнього переселення в інше місце, і прийняття
таких положень, які дозволяють, у відповідних випадках, не
розголошувати інформацію, що стосується особи і місцезнаходження
таких осіб, або встановлюють обмеження на таке розголошення
інформації; b) прийняття правил доведення, що дозволяють свідчити таким
чином, який забезпечує безпеку свідка, наприклад, дозвіл свідчити
за допомогою засобів зв'язку, таких як відеозв'язок або інші
належні засоби. 3. Держави-учасниці розглядають питання про укладання з
іншими державами угод або домовленостей щодо переселення осіб,
зазначених у пункті 1 цієї статті. 4. Положення цієї статті застосовуються також до потерпілих,
оскільки вони є свідками.
Стаття 25.
Допомога потерпілим та їхній захист
1. Кожна Держава-учасниця вживає, у межах своїх можливостей,
відповідних заходів для надання допомоги і захисту потерпілим від
злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, особливо у випадках
погрози помстою або залякування. 2. Кожна Держава-учасниця встановлює належні процедури для
забезпечення доступу до компенсації і відшкодування збитків
потерпілим від злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. 3. Кожна Держава-учасниця, за умови дотримання свого
внутрішнього законодавства, створює можливості для викладу і
розгляду думок і побоювань потерпілих на відповідних стадіях
кримінального провадження щодо осіб, які вчинили злочини, так, щоб
це не завдавало шкоди правам захисту.
Стаття 26.
Заходи, спрямовані на розширення співробітництва
з правоохоронними органами
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідних заходів для
того, щоб заохочувати осіб, які беруть або брали участь в
організованих злочинних групах, до: a) надання інформації, корисної для компетентних органів, з
метою розслідування і доведення у зв'язку з такими питаннями, як:
i) ідентифікаційні дані, характер, членський склад,
структура, місцезнаходження або діяльність організованих злочинних
груп;
ii) зв'язки, в тому числі міжнародні зв'язки, з іншими
організованими злочинними групами;
iii) злочини, що вчинені або можуть бути вчинені
організованими злочинними групами; b) надання фактичної, конкретної допомоги компетентним
органам, що може сприяти позбавленню організованих злочинних груп
їхніх ресурсів або доходів від злочинів. 2. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб
передбачити можливість пом'якшення, у відповідних випадках,
покарання обвинувачуваної особи, яка істотно співробітничає у
розслідуванні або кримінальному переслідуванні у зв'язку з
будь-яким злочином, що охоплюється цією Конвенцією. 3. Кожна Держава-учасниця розглядає питання про те, щоб
передбачити, відповідно до основних принципів свого внутрішнього
законодавства, можливість надання імунітету від кримінального
переслідування особі, яка істотно співробітничає у розслідуванні
або кримінальному переслідуванні у зв'язку зі злочином, що
охоплюється цією Конвенцією. 4. Захист таких осіб здійснюється в порядку, передбаченому у
статті 24 цієї Конвенції. 5. У тих випадках, коли особа, що згадується в пункті 1 цієї
статті і знаходиться в одній Державі-учасниці, може істотно
співробітничати з компетентним органам іншої Держави-учасниці,
заінтересовані Держави-учасниці можуть розглянути можливість
укладання угод або домовленостей, відповідно до свого внутрішнього
законодавства, щодо можливого надання іншою Державою-учасницею
режиму, зазначеного в пунктах 2 і 3 цієї статті.
Стаття 27.
Співробітництво між правоохоронними органами
1. Держави-учасниці тісно співробітничають одна з одною,
діючи відповідно до своїх внутрішніх правових та адміністративних
систем, з метою підвищення ефективності правозастосовних заходів
для боротьби зі злочинами, що охоплюються цією Конвенцією. Кожна
Держава-учасниця, зокрема, вживає ефективних заходів, спрямованих
на: a) зміцнення, або де це необхідно, установлення каналів
зв'язку між їхніми компетентними органами, установами і службами
для того, щоб забезпечити надійний і швидкий обмін інформацією про
всі аспекти злочинів, що охоплюються цією Конвенцією, включаючи,
якщо заінтересовані Держави-учасниці вважають це за належне,
зв'язки з іншими видами злочинної діяльності; b) співробітництво з іншими Державами-учасницями у проведенні
розслідувань у зв'язку зі злочинами, що охоплюються цією
Конвенцією, з метою виявлення:
i) особи, місцезнаходження і діяльності осіб, підозрюваних
в участі у вчиненні таких злочинів, або місцезнаходження інших
причетних осіб;
ii) переміщення доходів від злочинів чи майна, отриманого
в результаті вчинення таких злочинів;
iii) переміщення майна, устаткування або інших засобів, що
використовувалися чи призначалися для використання при вчиненні
таких злочинів; c) надання, у відповідних випадках, необхідних предметів або
необхідної кількості речовин для цілей аналізу чи розслідування; d) сприяння ефективній координації між їхніми компетентними
органами, установами і службами і заохочення обміну
співробітниками й іншими експертами, включаючи, за умови укладання
заінтересованими Державами-учасницями двосторонніх угод або
домовленостей, направлення співробітників по зв'язках; e) обмін з іншими Державами-учасницями інформацією про
конкретні засоби і методи, які застосовуються організованими
злочинними групами, включаючи, у відповідних випадках, маршрути і
засоби транспорту, а також використання підроблених посвідчень
особи, змінених чи підроблених документів або інших засобів
приховування їхньої діяльності; f) обмін інформацією і координацію адміністративних та інших
заходів, що вживаються у відповідних випадках з метою завчасного
виявлення злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. 2. Для цілей практичного застосування цієї Конвенції
Держави-учасниці розглядають можливість укладання двосторонніх або
багатосторонніх угод чи домовленостей про безпосереднє
співробітництво між їхніми правоохоронними органами, а в тих
випадках, коли такі угоди чи домовленості вже є, їхньої зміни. За
відсутності таких угод чи домовленостей між заінтересованими
Державами-учасницями учасниці можуть розглядати цю Конвенцію як
основу для взаємного співробітництва між правоохоронними органами
щодо злочинів, які охоплюються цією Конвенцією. У відповідних
випадках Держави-учасниці повною мірою використовують угоди чи
домовленості, у тому числі механізми міжнародних чи регіональних
організацій, для розширення співробітництва між своїми
правоохоронними органами. 3. Держави-учасниці прагнуть співробітничати, у межах своїх
можливостей, з метою протидії транснаціональним організованим
злочинам, які вчиняються з використанням сучасних технологій.
Стаття 28.
Збір та аналіз інформації про характер організованої
злочинності та обмін такою інформацією
1. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість проведення, у
консультації з науково-дослідними колами, аналізу тенденцій в
галузі організованої злочинності на своїй території, умов, в яких
діє організована злочинність, а також вивчення залучених
професійних груп і технологій, що використовуються. 2. Держави-учасниці розглядають можливість розширення
аналітичних знань щодо організованої злочинної діяльності та
обміну ними між собою і через посередництво міжнародних і
регіональних організацій. З цією метою у відповідних випадках
повинні розроблятися і використовуватися загальні визначення,
стандарти і методологія. 3. Кожна Держава-учасниця розглядає можливість здійснення
контролю за своєю політикою і практичними заходами щодо боротьби
проти організованої злочинності, а також проведення оцінки їхньої
ефективності та дієвості.
Стаття 29.
Підготовка кадрів і технічна допомога
1. Кожна Держава-учасниця у необхідних межах здійснює,
розробляє чи вдосконалює конкретні програми підготовки персоналу
правоохоронних органів, у тому числі працівників прокуратури,
слідчих і співробітників митних органів, а також інших
співробітників, що відповідають за попередження, виявлення і
припинення злочинів, що охоплюються цією Конвенцією. Такі програми
можуть включати відряджання співробітників і обмін ними. Такі
програми стосуються, зокрема й у тій мірі, в якій це допускається
внутрішнім законодавством, таких питань: a) методи, що використовуються при попередженні, виявленні та
припиненні злочинів, що охоплюються цією Конвенцією; b) маршрути і засоби, що використовуються особами,
підозрюваними у причетності до злочинів, що охоплюються цією
Конвенцією, у тому числі в державах транзиту, а також відповідні
заходи у відповідь; c) спостереження за переміщенням предметів контрабанди; d) виявлення і спостереження за переміщенням доходів від
злочинів, майна, устаткування чи інших засобів вчинення злочинів і
за методами передачі, приховування чи утаювання таких доходів,
майна, устаткування чи інших засобів вчинення злочинів, а також
методи, що використовуються у боротьбі з відмиванням коштів та
іншими фінансовими злочинами; e) збір доказів; f) способи контролю в зонах вільної торгівлі та вільних
портах; g) сучасне устаткування і методи, що використовуються в
роботі правоохоронних органів, включаючи електронне спостереження,
контрольовані поставки й агентурні операції; h) методи, які використовуються в боротьбі з
транснаціональними організованими злочинами, які вчиняються з
використанням комп'ютерів, телекомунікаційних мереж та інших видів
сучасної технології; і i) методи, які використовуються при захисті потерпілих і
свідків. 2. Держави-учасниці сприяють одна одній у плануванні і
здійсненні програм досліджень і підготовки кадрів, покликаних
забезпечити обмін спеціальними знаннями у сферах, згаданих у
пункті 1 цієї статті, і з цією метою використовують також у
відповідних випадках регіональні та міжнародні конференції і
семінари для сприяння співробітництву й обговоренню проблем, що
становлять взаємний інтерес, у тому числі особливих проблем і
потреб держав транзиту. 3. Держави-учасниці сприяють наданню допомоги у підготовці
кадрів і технічної допомоги, що сприятимуть видачі та взаємній
правовій допомозі. Така допомога у підготовці кадрів і технічна
допомога можуть включати вивчення іноземних мов, відрядження і
обмін співробітниками центральних органів або установ, що
виконують відповідні функції. 4. У випадку чинних двосторонніх і багатосторонніх угод чи
домовленостей Держави-учасниці, наскільки це необхідно,
активізують зусилля, спрямовані на максимальне підвищення
ефективності практичних і навчальних заходів у межах міжнародних і
регіональних організацій і в межах інших двосторонніх і
багатосторонніх угод або домовленостей.
Стаття 30.
Інші заходи: виконання цієї Конвенції
за допомогою економічного розвитку і технічної допомоги
1. Держави-учасниці вживають заходів, що сприяють
оптимальному виконанню цієї Конвенції, наскільки це можливо, за
допомогою міжнародного співробітництва з урахуванням негативних
наслідків організованої злочинності для суспільства в цілому, у
тому числі для стійкого розвитку. 2. Держави-учасниці, наскільки це можливо та у координації
одна з одною, а також з міжнародними і регіональними
організаціями, докладають конкретних зусиль для: a) активізації свого співробітництва на різних рівнях з
країнами, що розвиваються, в цілях зміцнення можливостей цих країн
у галузі попередження транснаціональної організованої злочинності
та боротьби з нею; b) розширення фінансової і матеріальної допомоги в цілях
підтримки зусиль країн, що розвиваються, щодо ефективної протидії
транснаціональній організованій злочинності та надання їм допомоги
для успішного виконання цієї Конвенції; c) надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, і
країнам з перехідною економікою в цілях сприяння задоволенню їхніх
потреб у зв'язку з виконанням цієї Конвенції. Для цього
Держави-учасниці прагнуть вносити на періодичній основі достатні
добровільні внески на рахунок, конкретно призначений для цієї мети
в механізмі фінансування, створеному Організацією Об'єднаних
Націй. Держави-учасниці можуть також окремо розглянути, відповідно
до свого внутрішнього законодавства і положень цієї Конвенції,
можливість перерахування на вищезгаданий рахунок визначеної частки
коштів або відповідної вартості доходів від злочинів або майна,
конфіскованих відповідно до положень цієї Конвенції; d) заохочення і переконання інших держав і фінансових
установ, у відповідних випадках, приєднатися до них у зусиллях, що
докладаються відповідно до цієї статті, у тому числі шляхом
забезпечення для країн, що розвиваються, більшого обсягу програм
підготовки кадрів і сучасного устаткування, для того, щоб
допомогти їм у досягненні цілей цієї Конвенції. 3. Наскільки це можливо, ці заходи не завдають шкоди існуючим
зобов'язанням щодо іноземної допомоги чи іншим домовленостям про
фінансове співробітництво на двосторонньому, регіональному чи
міжнародному рівні. 4. Держави-учасниці можуть укладати двосторонні чи
багатосторонні угоди чи домовленості про матеріально-технічну
допомогу, беручи до уваги фінансові домовленості, необхідні для
забезпечення ефективності міжнародного співробітництва,
передбаченого цією Конвенцією, а також для попередження і
виявлення транснаціональної організованої злочинності та боротьби
з нею.
Стаття 31.
Попередження транснаціональної
організованої злочинності
1. Держави-учасниці прагнуть розробляти й оцінювати
ефективність національних проектів, а також виявляти і
впроваджувати оптимальні види практики і політики, спрямовані на
попередження транснаціональної організованої злочинності. 2. Держави-учасниці прагнуть, відповідно до основних
принципів свого внутрішнього законодавства, скорочувати існуючі чи
майбутні можливості для організованих злочинних груп діяти на
законних ринках при використанні доходів від злочинів, за
допомогою вжиття належних законодавчих, адміністративних або інших
заходів. Такі заходи повинні зосереджуватися на: a) зміцненні співробітництва між правоохоронними органами чи
органами прокуратури і відповідними приватними організаціями, у
тому числі з різних секторів економіки; b) сприянні розробці стандартів і процедур, призначених для
забезпечення сумлінності в роботі публічних і відповідних
приватних організацій, а також кодексів поведінки для
представників відповідних професій, зокрема адвокатів, нотаріусів,
консультантів з питань оподаткування і бухгалтерів; c) попередженні зловживань з боку організованих злочинних
груп процедурами торгів, що проводяться публічними органами, і
субсидіями та ліцензіями, що видаються публічними органами для
здійснення комерційної діяльності; d) попередженні зловживань з боку організованих злочинних
груп юридичними особами; такі заходи можуть включати:
i) створення публічного реєстру юридичних і фізичних осіб,
що беруть участь у заснуванні юридичних осіб, керуванні ними і
їхньому фінансуванні;
ii) створення можливості позбавлення за рішенням суду чи
за допомогою інших належних способів на розумний період часу осіб,
засуджених за злочини, що охоплюються цією Конвенцією, права
займати посади керівників юридичних осіб, зареєстрованих у межах
їхньої юрисдикції;
iii) створення національного реєстру осіб, позбавлених
права займати посади керівників юридичних осіб; і
iv) обмін інформацією, що міститься в реєстрах, зазначених
у підпунктах (d) (i) та (iii) цього пункту, з компетентними
органами інших Держав-учасниць. 3. Держави-учасниці прагнуть сприяти реінтеграції в
суспільство осіб, засуджених за злочини, що охоплюються цією
Конвенцією. 4. Держави-учасниці прагнуть періодично проводити оцінку
існуючих правових документів і видів адміністративної практики з
відповідних питань з метою виявлення їхньої уразливості з погляду
зловживань з боку організованих злочинних груп. 5. Держави-учасниці прагнуть сприяти поглибленню розуміння
суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру
транснаціональної організованої злочинності, а також загроз,
створюваних нею. Відповідна інформація включає відомості про
заходи для сприяння участі населення у попередженні такої
злочинності та боротьбі з нею і може поширюватися у відповідних
випадках через засоби масової інформації. 6. Кожна Держава-учасниця повідомляє Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй назву й адресу органу або органів,
які можуть надавати іншим Державам-учасницям допомогу в розробці
заходів щодо попередження транснаціональної організованої
злочинності. 7. Держави-учасниці, у відповідних випадках, співробітничають
одна з одною і з відповідними міжнародними і регіональними
організаціями у розробці та сприянні вжиттю заходів, зазначених у
цій статті. Це включає участь у міжнародних проектах, спрямованих
на попередження транснаціональної організованої злочинності,
наприклад шляхом поліпшення умов, що визначають уразливість груп
населення, які знаходяться у несприятливому соціальному становищі,
з погляду діяльності транснаціональних організованих злочинних
груп.
Стаття 32.
Конференція Учасників Конвенції
1. Цим засновується Конференція Учасників Конвенції з метою
розширення можливостей Держав-учасниць щодо боротьби з
транснаціональною організованою злочинністю, а також сприяння
виконанню цієї Конвенції і проведення спостереження за ходом її
виконання. 2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй скликає
Конференцію Учасників не пізніше, ніж через один рік після набуття
чинності цією Конвенцією. Конференція Учасників приймає правила
процедури і правила, що регулюють види діяльності, зазначені в
пунктах 3 і 4 цієї статті (у тому числі правила, що стосуються
оплати витрат, понесених при здійсненні цих видів діяльності). 3. Конференція Учасників погоджує механізми для досягнення
цілей, згаданих у пункті 1 цієї статті, включаючи таке: a) сприяння діяльності Держав-учасниць відповідно до статей
29, 30 і 31 цієї Конвенції, у тому числі шляхом сприяння
мобілізації добровільних внесків; b) сприяння обміну інформацією між Державами-учасницями про
форми транснаціональної організованої злочинності та тенденції у
цій галузі, а також про успішні методи боротьби з нею; c) співробітництво з відповідними міжнародними і
регіональними організаціями, а також неурядовими організаціями; d) періодичний розгляд питання про виконання цієї Конвенції; e) винесення рекомендацій стосовно вдосконалення цієї
Конвенції і її виконання. 4. Для цілей пункту 3 (d) та (e) цієї статті Конференція
Учасників одержує необхідні відомості про заходи, вжиті
Державами-учасницями для виконання цієї Конвенції, і труднощі, з
якими вони при цьому стикалися, на основі наданої ними інформації
та за посередництвом таких додаткових механізмів проведення
спостереження, які можуть бути створені Конференцією Учасників. 5. Кожна Держава-учасниця подає Конференції Учасників
інформацію про свої програми, плани і практику, а також про
законодавчі й адміністративні заходи, спрямовані на виконання цієї
Конвенції, як це потрібно Конференції Учасників.
Стаття 33.
Секретаріат
1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй
забезпечує необхідне секретаріатське обслуговування Конференції
Учасників Конвенції. 2. Секретаріат: a) надає Конференції Учасників допомогу в здійсненні
діяльності, про яку ідеться у статті 32 цієї Конвенції, а також
організує сесії Конференції Учасників і забезпечує їх необхідним
обслуговуванням; b) на прохання, надає Державам-учасницям допомогу в наданні
інформації Конференції Учасників, як це передбачено в пункті 5
статті 32 цієї Конвенції; і c) забезпечує необхідну координацію з секретаріатами інших
відповідних міжнародних і регіональних організацій.
Стаття 34.
Виконання Конвенції
1. Кожна Держава-учасниця вживає відповідно до основних
принципів свого внутрішнього законодавства необхідних заходів,
включаючи законодавчі й адміністративні заходи, для забезпечення
здійснення своїх зобов'язань відповідно до цієї Конвенції. 2. Злочини, визнані такими відповідно до статей 5, 6, 8 і 23
цієї Конвенції, визнаються такими у внутрішньому законодавстві
кожної Держави-учасниці незалежно від елементів транснаціонального
характеру або причетності організованої злочинної групи, як це
зазначено в пункті 1 статті 3 цієї Конвенції, крім тих випадків,
коли відповідно до статті 5 цієї Конвенції вимагається наявність
елемента причетності організованої злочинної групи. 3. Кожна Держава-учасниця може вживати більш суворі або
жорсткі заходи, ніж заходи, передбачені цією Конвенцією, для
попередження транснаціональної організованої злочинності та
боротьби з нею.
Стаття 35.
Врегулювання спорів
1. Держави-учасниці прагнуть врегулювати спори щодо
тлумачення або застосування цієї Конвенції шляхом переговорів. 2. Будь-який спір між двома чи більше Державами-учасницями
щодо тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не може бути
врегульований шляхом переговорів протягом розумного періоду часу,
передається на прохання однієї з цих Держав-учасниць на
арбітражний розгляд. Якщо протягом шести місяців з дня звернення з
проханням про арбітраж ці Держави-учасниці не зможуть домовитися
про його організацію, будь-яка з цих Держав-учасниць може передати
спір до Міжнародного Суду, звернувшись із заявою відповідно до
Статуту Суду ( 995_010 ). 3. Кожна Держава-учасниця може під час підписання,
ратифікації, прийняття або затвердження цієї Конвенції або
приєднання до неї заявити про те, що вона не вважає себе зв'язаною
положеннями пункту 2 цієї статті. Інші Держави-учасниці не
зв'язані положеннями пункту 2 цієї статті щодо будь-якої
Держави-учасниці, яка зробила таке застереження. 4. Будь-яка Держава-учасниця, що зробила застереження
відповідно до пункту 3 цієї статті, може в будь-який час зняти це
застереження шляхом направлення повідомлення Генеральному
секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 36.
Підписання, ратифікація, прийняття, затвердження
і приєднання
1. Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами з 12
по 15 грудня 2000 року в Палермо, Італія, а потім у Центральних
установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку до 12 грудня
2002 року. 2. Ця Конвенція також відкрита для підписання регіональними
організаціями економічної інтеграції за умови, що принаймні одна з
держав-членів такої організації підписала цю Конвенцію відповідно
до пункту 1 цієї статті. 3. Ця Конвенція підлягає ратифікації, прийняттю або
затвердженню. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття
або затвердження здаються на зберігання Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй. Регіональна організація економічної
інтеграції може здати на зберігання свою ратифікаційну грамоту чи
документ про прийняття або затвердження, якщо принаймні одна з її
держав-членів вчинила у такий же спосіб. У цій ратифікаційній
грамоті чи документі про прийняття або затвердження така
організація заявляє про сферу своєї компетенції щодо питань,
регульованих цією Конвенцією. Така організація також повідомляє
депозитарію про будь-які відповідні зміни сфери своєї компетенції. 4. Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави чи
будь-якої регіональної організації економічної інтеграції,
принаймні одна з держав-членів якої є учасницею цієї Конвенції.
Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному
секретарю Організації Об'єднаних Націй. Під час приєднання
регіональна організація економічної інтеграції заявляє про сферу
своєї компетенції щодо питань, регульованих цією Конвенцією. Така
організація також повідомляє депозитарію про будь-які відповідні
зміни сфери своєї компетенції.
Стаття 37.
Взаємозв'язок із протоколами
1. Ця Конвенція може бути доповнена одним чи декількома
протоколами. 2. Для того, щоб стати учасницею протоколу, держава чи
регіональна організація економічної інтеграції повинні бути також
Учасницею цієї Конвенції. 3. Держава-учасниця цієї Конвенції не зв'язана протоколом,
якщо тільки вона не стає учасницею протоколу відповідно до його
положень. 4. Будь-який протокол до цієї Конвенції тлумачиться разом з
цією Конвенцією з урахуванням мети цього протоколу.
Стаття 38.
Набуття чинності
1. Ця Конвенція набуває чинності на дев'яностий день після
дати здачі на зберігання сорокової ратифікаційної грамоти чи
документа про прийняття, затвердження чи приєднання. З метою цього
пункту будь-яка така грамота чи документ, здані на зберігання
регіональною організацією економічної інтеграції, не розглядаються
в якості додаткових до грамот або документів, зданих на зберігання
державами-членами такої організації. 2. Для кожної держави чи регіональної організації економічної
інтеграції, що ратифікують, приймають чи затверджують цю Конвенцію
або приєднуються до неї після здачі на зберігання сорокової
ратифікаційної грамоти чи документа про таку дію, ця Конвенція
набуває чинності на тридцятий день після дати здачі на зберігання
такою державою чи організацією відповідної грамоти чи документа.
Стаття 39.
Зміни та доповнення
1. Після закінчення п'яти років після набуття чинності цією
Конвенцією Держава-учасниця може запропонувати зміни та доповнення
і направити їх Генеральному секретарю Організації Об'єднаних
Націй, який потім перепроваджує запропоновані зміни та доповнення
Державам-учасницям і Конференції Учасників Конвенції з метою
розгляду цих пропозицій й ухвалення рішення щодо них. Конференція
Учасників докладає всіх зусиль для досягнення консенсусу щодо
кожної зміни та доповнення. Якщо всі зусилля з досягнення
консенсусу були вичерпані і згоди не було досягнуто, то, як
останній захід, для прийняття змін та доповнень потрібна більшість
у дві третини голосів Держав-учасниць, які присутні та беруть
участь у голосуванні на засіданні Конференції Учасників. 2. У питаннях, що входять до сфери їхньої компетенції,
регіональні організації економічної інтеграції здійснюють своє
право голосу відповідно до цієї статті, маючи число голосів, що
дорівнює числу їхніх держав-членів, які є Учасницями цієї
Конвенції. Такі організації не здійснюють своє право голосу, якщо
їхні держави-члени здійснюють своє право голосу, і навпаки. 3. Зміни та доповнення, прийняті відповідно до пункту 1 цієї
статті, підлягають ратифікації, прийняттю або затвердженню
Державами-учасницями. 4. Зміни та доповнення, прийняті відповідно до пункту 1 цієї
статті, набувають чинності для Держави-учасниці через дев'яносто
днів після дати здачі нею на зберігання Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй її ратифікаційної грамоти чи
документа про прийняття чи затвердження таких змін та доповнень. 5. Коли зміни та доповнення набувають чинності, вони стають
обов'язковими для тих Держав-учасниць, які висловили згоду бути
зв'язаними ними. Інші Держави-учасниці продовжують бути зв'язаними
положеннями цієї Конвенції та будь-якими змінами та доповненнями,
ратифікованими, прийнятими чи затвердженими ними раніше.
Стаття 40.
Денонсація
1. Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом
направлення письмового повідомлення Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй. Така денонсація набуває чинності
після закінчення одного року з дати одержання повідомлення
Генеральним секретарем. 2. Регіональна організація економічної інтеграції перестає
бути Учасницею цієї Конвенції, коли всі її держави-члени
денонсували цю Конвенцію. 3. Денонсація цієї Конвенції відповідно до пункту 1 цієї
статті спричиняє денонсацію будь-яких протоколів до неї.
Стаття 41.
Депозитарій і мови
1. Депозитарієм цієї Конвенції призначається Генеральний
секретар Організації Об'єднаних Націй. 2. Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський,
іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є
рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй.
На засвідчення чого нижчепідписані повноважні представники,
належним чином уповноважені на те своїми урядами, підписали цю
Конвенцію.
Конвенция
Организации Объединенных Наций
против транснациональной организованной преступности
(15 ноября 2000 года)

Статья 1
Цель
Цель настоящей Конвенции заключается в содействии
сотрудничеству в деле более эффективного предупреждения
транснациональной организованной преступности и борьбы с ней.
Статья 2
Термины
Для целей настоящей Конвенции: a) "организованная преступная группа" означает структурно
оформленную группу в составе трех или более лиц, существующую в
течение определенного периода времени и действующую согласованно с
целью совершения одного или нескольких серьезных преступлений или
преступлений, признанных таковыми в соответствии с настоящей
Конвенцией, с тем чтобы получить, прямо или косвенно, финансовую
или иную материальную выгоду; b) "серьезное преступление" означает преступление, наказуемое
лишением свободы на максимальный срок не менее четырех лет или
более строгой мерой наказания; c) "структурно оформленная группа" означает группу, которая
не была случайно образована для немедленного совершения
преступления и в которой не обязательно формально определены роли
ее членов, оговорен непрерывный характер членства или создана
развитая структура; d) "имущество" означает любые активы, будь то материальные
или нематериальные, движимые или недвижимые, выраженные в вещах
или в правах, а также юридические документы или акты,
подтверждающие право на такие активы или интерес в них; e) "доходы от преступления" означают любое имущество,
приобретенное или полученное, прямо или косвенно, в результате
совершения какого-либо преступления; f) "арест" или "выемка" означают временное запрещение
передачи, преобразования, отчуждения или передвижения имущества,
или временное вступление во владение таким имуществом, или
временное осуществление контроля над ним по постановлению суда или
другого компетентного органа; g) "конфискация" означает окончательное лишение имущества по
постановлению суда или другого компетентного органа; h) "основное правонарушение" означает любое правонарушение, в
результате которого получены доходы, в отношении которых могут
быть совершены указанные в статье 6 настоящей Конвенции деяния,
образующие состав преступления; i) "контролируемая поставка" означает метод, при котором
допускается вывоз, провоз или ввоз на территорию одного или
нескольких государств незаконных или вызывающих подозрение партий
груза с ведома и под надзором их компетентных органов в целях
расследования какого-либо преступления и выявления лиц,
участвующих в совершении этого преступления; j) "региональная организация экономической интеграции"
означает организацию, созданную суверенными государствами
какого-либо региона, которой ее государства-члены передали
полномочия по вопросам, регулируемым настоящей Конвенцией, и
которая должным образом уполномочена в соответствии с ее
внутренними процедурами подписывать, ратифицировать, принимать,
утверждать настоящую Конвенцию или присоединяться к ней; ссылки в
настоящей Конвенции на государства-участники относятся к таким
организациям в пределах их компетенции.
Статья 3
Сфера применения
1. Настоящая Конвенция, если в ней не указано иное,
применяется к предупреждению, расследованию и уголовному
преследованию в связи с: a) преступлениями, признанными таковыми в соответствии со
статьями 5, 6, 8 и 23 настоящей Конвенции, и b) серьезными преступлениями, как они определены в статье 2
настоящей Конвенции, если эти преступления носят транснациональный характер и
совершены при участии организованной преступной группы. 2. Для цели пункта 1 настоящей статьи преступление носит
транснациональный характер, если: a) оно совершено в более чем одном государстве; b) оно совершено в одном государстве, но существенная часть
его подготовки, планирования, руководства или контроля имеет место
в другом государстве; c) оно совершено в одном государстве, но при участии
организованной преступной группы, которая осуществляет преступную
деятельность в более чем одном государстве; или d) оно совершено в одном государстве, но его существенные
последствия имеют место в другом государстве.
Статья 4
Защита суверенитета
1. Государства-участники осуществляют свои обязательства
согласно настоящей Конвенции в соответствии с принципами
суверенного равенства и территориальной целостности государств и
принципом невмешательства во внутренние дела других государств. 2. Ничто в настоящей Конвенции не наделяет
государство-участника правом осуществлять на территории другого
государства юрисдикцию и функции, которые входят исключительно в
компетенцию органов этого другого государства в соответствии с его
внутренним законодательством.
Статья 5
Криминализация участия в организованной преступной группе
1. Каждое государство-участник принимает такие
законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемых следующие деяния,
когда они совершаются умышленно: a) оба или одно из следующих деяний, не относя их к покушению
на совершение преступления и независимо от фактического совершения
преступного деяния: i) сговор с одним или несколькими лицами относительно
совершения серьезного преступления, преследующего цель, прямо или
косвенно связанную с получением финансовой или иной материальной
выгоды, причем, если это предусмотрено внутренним
законодательством, также предполагается фактическое совершение
одним из участников сговора какого-либо действия для реализации
этого сговора или причастность организованной преступной группы; ii) деяния какого-либо лица, которое с осознанием либо цели и
общей преступной деятельности организованной преступной группы,
либо ее намерения совершить соответствующие преступления принимает
активное участие в: a. преступной деятельности организованной преступной группы; b. других видах деятельности организованной преступной группы
с осознанием того, что его участие будет содействовать достижению
вышеуказанной преступной цели; b) организацию, руководство, пособничество,
подстрекательство, содействие или дачу советов в отношении
серьезного преступления, совершенного при участии организованной
преступной группы. 2. Осознание, намерение, умысел, цель или сговор, о которых
говорится в пункте 1 настоящей статьи, могут быть установлены из
объективных фактических обстоятельств дела. 3. Государства-участники, внутреннее законодательство которых
в качестве элемента составов преступлений, признанных таковыми в
соответствии с пунктом 1 "a"i" настоящей статьи, предусматривает
причастность организованной преступной группы, обеспечивают, чтобы
их внутреннее законодательство относило к числу серьезных
преступлений все преступления, совершаемые при участии
организованных преступных групп. Такие государства-участники, а
также государства-участники, внутреннее законодательство которых в
качестве элемента составов преступлений, признанных таковыми в
соответствии с пунктом 1 "a"i" настоящей статьи, предусматривает
фактическое совершение действия по реализации сговора, сообщают об
этом Генеральному секретарю Организации Объединенных Наций при
подписании ими настоящей Конвенции или при сдаче на хранение
ратификационной грамоты или документа о принятии, утверждении или
присоединении.
Статья 6
Криминализация отмывания доходов от преступлений
1. Каждое государство-участник принимает в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства
такие законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с
тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых следующие
деяния, когда они совершаются умышленно: a) i) конверсию или перевод имущества, если известно, что
такое имущество представляет собой доходы от преступлений, в целях
сокрытия или утаивания преступного источника этого имущества или в
целях оказания помощи любому лицу, участвующему в совершении
основного правонарушения, с тем чтобы оно могло уклониться от
ответственности за свои деяния; ii) сокрытие или утаивание подлинного характера, источника,
местонахождения, способа распоряжения, перемещения, прав на
имущество или его принадлежность, если известно, что такое
имущество представляет собой доходы от преступлений; b) при условии соблюдения основных принципов своей правовой
системы: i) приобретение, владение или использование имущества, если в
момент его получения известно, что такое имущество представляет
собой доходы от преступлений; ii) участие, причастность или вступление в сговор с целью
совершения любого из преступлений, признанных таковыми в
соответствии с настоящей статьей, покушение на его совершение, а
также пособничество, подстрекательство, содействие или дача
советов при его совершении. 2. Для целей осуществления или применения пункта 1 настоящей
статьи: a) каждое государство-участник стремится применять пункт 1
настоящей статьи к самому широкому кругу основных правонарушений; b) каждое государство-участник включает в число основных
правонарушений все серьезные преступления, как они определены в
статье 2 настоящей Конвенции, и преступления, признанные таковыми
в статьях 5, 8 и 23 настоящей Конвенции. В случае, когда
законодательство государств-участников содержит перечень
конкретных основных правонарушений, в него включается, как
минимум, всеобъемлющий круг преступлений, связанных с
деятельностью организованных преступных групп; c) для целей подпункта "b" основные правонарушения включают
преступления, совершенные как в пределах, так и за пределами
юрисдикции соответствующего государства-участника. Однако
преступления, совершенные за пределами юрисдикции какого-либо
государства-участника, представляют собой основные правонарушения
только при условии, что соответствующее деяние является уголовно
наказуемым согласно внутреннему законодательству государства, в
котором оно совершено, и было бы уголовно наказуемым согласно
внутреннему законодательству государства-участника, в котором
осуществляется или применяется настоящая статья, если бы оно было
совершено в нем; d) каждое государство-участник представляет Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций тексты своих законов,
обеспечивающих осуществление положений настоящей статьи, а также
тексты любых последующих изменений к таким законам или их
описание; e) если этого требуют основополагающие принципы внутреннего
законодательства государства-участника, то можно предусмотреть,
что преступления, указанные в пункте 1 настоящей статьи, не
относятся к лицам, совершившим основное правонарушение; f) осознание, умысел или цель как элементы состава
преступления, указанного в пункте 1 настоящей статьи, могут быть
установлены из объективных фактических обстоятельств дела.
Статья 7
Меры по борьбе с отмыванием денежных средств
1. Каждое государство-участник: a) устанавливает всеобъемлющий внутренний режим регулирования
и надзора в отношении банков и небанковских финансовых учреждений,
а также, в надлежащих случаях, других органов, являющихся особо
уязвимыми с точки зрения отмывания денежных средств, в пределах
своей компетенции, в целях недопущения и выявления всех форм
отмывания денежных средств, причем такой режим основывается на
требованиях в отношении идентификации личности клиента, ведения
отчетности и предоставления информации о подозрительных сделках; b) без ущерба для статей 18 и 27 настоящей Конвенции
обеспечивает, чтобы административные, регулирующие,
правоохранительные и другие органы, ведущие борьбу с отмыванием
денежных средств (в том числе, когда это соответствует внутреннему
законодательству, и судебные органы), были способны осуществлять
сотрудничество и обмен информацией на национальном и международном
уровнях на условиях, устанавливаемых его внутренним
законодательством, и в этих целях рассматривает вопрос об
учреждении подразделения по финансовой оперативной информации,
которое будет действовать в качестве национального центра для
сбора, анализа и распространения информации, касающейся возможных
случаев отмывания денежных средств. 2. Государства-участники рассматривают вопрос о применении
практически возможных мер по выявлению перемещения наличных
денежных средств и соответствующих оборотных инструментов через их
границы и по контролю за таким перемещением при условии соблюдения
гарантий, направленных на обеспечение надлежащего использования
информации, и не создавая каких-либо препятствий перемещению
законного капитала. Такие меры могут включать требование о том,
чтобы физические лица и коммерческие организации сообщали о
трансграничных переводах значительных объемов наличных денежных
средств и передачах соответствующих оборотных инструментов. 3. При установлении внутреннего режима регулирования и
надзора согласно положениям настоящей статьи и без ущерба для
любой другой статьи настоящей Конвенции государствам-участникам
предлагается руководствоваться соответствующими инициативами
региональных, межрегиональных и многосторонних организаций,
направленными против отмывания денежных средств. 4. Государства-участники стремятся к развитию и поощрению
глобального, регионального, субрегионального и двустороннего
сотрудничества между судебными и правоохранительными органами, а
также органами финансового регулирования в целях борьбы с
отмыванием денежных средств.
Статья 8
Криминализация коррупции
1. Каждое государство-участник принимает такие
законодательные и другие меры, какие могут потребоваться, с тем
чтобы признать в качестве уголовно наказуемых следующие деяния,
когда они совершаются умышленно: a) обещание, предложение или предоставление публичному
должностному лицу, лично или через посредников, какого-либо
неправомерного преимущества для самого должностного лица или иного
физического или юридического лица, с тем чтобы это должностное
лицо совершило какое-либо действие или бездействие при выполнении
своих должностных обязанностей; b) вымогательство или принятие публичным должностным лицом,
лично или через посредников, какого-либо неправомерного
преимущества для самого должностного лица или иного физического
или юридического лица, с тем чтобы это должностное лицо совершило
какое-либо действие или бездействие при выполнении своих
должностных обязанностей. 2. Каждое государство-участник рассматривает возможность
принятия таких законодательных и других мер, какие могут
потребоваться, с тем чтобы признать в качестве уголовно наказуемых
деяния, указанные в пункте 1 настоящей статьи, когда в них
участвует какое-либо иностранное публичное должностное лицо или
международный гражданский служащий. Каждое государство-участник
также рассматривает возможность признать уголовно наказуемыми
другие формы коррупции. 3. Каждое государство-участник также принимает такие меры,
какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в качестве
уголовно наказуемого участие в качестве сообщника в совершении
какого-либо преступления, признанного таковым в соответствии с
настоящей статьей. 4. Для целей пункта 1 настоящей статьи и статьи 9 настоящей
Конвенции "публичным должностным лицом" является публичное
должностное лицо или лицо, предоставляющее какую-либо публичную
услугу, как это определяется во внутреннем законодательстве
государства-участника, в котором данное лицо выполняет такие
функции, и как это применяется в уголовном законодательстве этого
государства-участника.
Статья 9
Меры против коррупции
1. В дополнение к мерам, изложенным в статье 8 настоящей
Конвенции, каждое государство-участник в той степени, в какой это
требуется и соответствует его правовой системе, принимает
законодательные, административные или другие эффективные меры для
содействия добросовестности, а также для предупреждения и
выявления коррупции среди публичных должностных лиц и наказания за
нее. 2. Каждое государство-участник принимает меры для обеспечения
эффективных действий его органов в области предупреждения и
выявления коррупции среди публичных должностных лиц и наказания за
нее, в том числе путем предоставления таким органам достаточной
независимости для воспрепятствования неправомерному влиянию на их
действия.
Статья 10
Ответственность юридических лиц
1. Каждое государство-участник принимает такие меры, какие, с
учетом его правовых принципов, могут потребоваться для
установления ответственности юридических лиц за участие в
серьезных преступлениях, к которым причастна организованная
преступная группа, и за преступления, признанные таковыми в
соответствии со статьями 5, 6, 8 и 23 настоящей Конвенции. 2. При условии соблюдения правовых принципов
государства-участника ответственность юридических лиц может быть
уголовной, гражданско-правовой или административной. 3. Возложение такой ответственности не наносит ущерба
уголовной ответственности физических лиц, совершивших
преступления. 4. Каждое государство-участник, в частности, обеспечивает
применение в отношении юридических лиц, привлекаемых к
ответственности в соответствии с настоящей статьей, эффективных,
соразмерных и оказывающих сдерживающее воздействие уголовных или
неуголовных санкций, включая денежные санкции.
Статья 11
Преследование, вынесение судебного решения и санкции
1. Каждое государство-участник за совершение какого-либо
преступления, признанного таковым в соответствии со статьями 5, 6,
8 и 23 настоящей Конвенции, предусматривает применение таких
санкций, которые учитывают степень опасности этого преступления. 2. Каждое государство-участник стремится обеспечить
использование любых предусмотренных в его внутреннем
законодательстве дискреционных юридических полномочий, относящихся
к уголовному преследованию лиц за преступления, охватываемые
настоящей Конвенцией, для достижения максимальной эффективности
правоохранительных мер в отношении этих преступлений и с должным
учетом необходимости воспрепятствовать совершению таких
преступлений. 3. Применительно к преступлениям, признанным таковыми в
соответствии со статьями 5, 6, 8 и 23 настоящей Конвенции, каждое
государство-участник принимает надлежащие меры, в соответствии со
своим внутренним законодательством и с должным учетом прав защиты,
в целях обеспечения того, чтобы условия, устанавливаемые в связи с
решениями об освобождении до суда или до принятия решения по
кассационной жалобе или протесту, учитывали необходимость
обеспечения присутствия обвиняемого в ходе последующего уголовного
производства. 4. Каждое государство-участник обеспечивает, чтобы его суды
или другие компетентные органы учитывали опасный характер
преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией, при рассмотрении
вопроса о возможности досрочного или условного освобождения лиц,
осужденных за такие преступления. 5. Каждое государство-участник в надлежащих случаях
устанавливает согласно своему внутреннему законодательству
длительный срок давности для возбуждения уголовного преследования
за любое преступление, охватываемое настоящей Конвенцией, и более
длительный срок давности в тех случаях, когда лицо, подозреваемое
в совершении преступления, уклоняется от правосудия. 6. Ничто, содержащееся в настоящей Конвенции, не затрагивает
принцип, согласно которому определение преступлений, признанных
таковыми в соответствии с настоящей Конвенцией, и применимых
юридических возражений или других правовых принципов, определяющих
правомерность деяний, входит в сферу внутреннего законодательства
каждого государства-участника, а уголовное преследование и
наказание за такие преступления осуществляются в соответствии с
этим законодательством.
Статья 12
Конфискация и арест
1. Государства-участники принимают, в максимальной степени,
возможной в рамках их внутренних правовых систем, такие меры,
какие могут потребоваться для обеспечения возможности конфискации: a) доходов от преступлений, охватываемых настоящей
Конвенцией, или имущества, стоимость которого соответствует
стоимости таких доходов; b) имущества, оборудования или других средств,
использовавшихся или предназначавшихся для использования при
совершении преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией. 2. Государства-участники принимают такие меры, какие могут
потребоваться для обеспечения возможности выявления, отслеживания,
ареста или выемки любого из перечисленного в пункте 1 настоящей
статьи с целью последующей конфискации. 3. Если доходы от преступлений были превращены или
преобразованы, частично или полностью, в другое имущество, то
меры, указанные в настоящей статье, применяются в отношении такого
имущества. 4. Если доходы от преступлений были приобщены к имуществу,
приобретенному из законных источников, то конфискации, без ущерба
для любых полномочий, касающихся наложения ареста или выемки,
подлежит та часть имущества, которая соответствует оцененной
стоимости приобщенных доходов от преступлений. 5. К прибыли или другим выгодам, которые получены от доходов
от преступлений, от имущества, в которое были превращены или
преобразованы доходы от преступлений, или от имущества, к которому
были приобщены доходы от преступлений, также применяются меры,
указанные в настоящей статье, таким же образом и в той же степени,
как и в отношении доходов от преступлений. 6. Для целей настоящей статьи и статьи 13 настоящей Конвенции
каждое государство-участник уполномочивает свои суды или другие
компетентные органы издавать постановления о представлении или
аресте банковских, финансовых или коммерческих документов.
Государства-участники не уклоняются от принятия мер в соответствии
с положениями настоящего пункта, ссылаясь на необходимость
сохранения банковской тайны. 7. Государства-участники могут рассмотреть возможность
установления требования о том, чтобы лицо, совершившее
преступление, доказало законное происхождение предполагаемых
доходов от преступления или другого имущества, подлежащего
конфискации, в той мере, в какой такое требование соответствует
принципам их внутреннего законодательства и характеру судебного и
иного разбирательства. 8. Положения настоящей статьи не толкуются как наносящие
ущерб правам добросовестных третьих сторон. 9. Ничто, содержащееся в настоящей статье, не затрагивает
принцип, согласно которому меры, о которых в ней говорится,
определяются и осуществляются в соответствии с положениями
внутреннего законодательства государства-участника и при условии
их соблюдения.
Статья 13
Международное сотрудничество в целях конфискации
1. Государство-участник, которое получило от другого
государства-участника, под юрисдикцию которого подпадает
какое-либо преступление, охватываемое настоящей Конвенцией,
просьбу о конфискации упомянутых в пункте 1 статьи 12 настоящей
Конвенции доходов от преступлений, имущества, оборудования или
других средств совершения преступлений, находящихся на его
территории, в максимальной степени, возможной в рамках своей
внутренней правовой системы: a) направляет эту просьбу своим компетентным органам с целью
получения постановления о конфискации и, в случае вынесения такого
постановления, приводит его в исполнение; или b) направляет своим компетентным органам постановление о
конфискации, вынесенное судом на территории запрашивающего
государства-участника в соответствии с пунктом 1 статьи 12
настоящей Конвенции, с целью исполнения в том объеме, который
указан в просьбе, и в той мере, в какой оно относится к
находящимся на территории запрашиваемого государства-участника
доходам от преступлений, имуществу, оборудованию или другим
средствам совершения преступлений, упомянутым в пункте 1 статьи
12. 2. По получении просьбы, направленной другим
государством-участником, под юрисдикцию которого подпадает
какое-либо преступление, охватываемое настоящей Конвенцией,
запрашиваемое государство-участник принимает меры для выявления,
отслеживания, ареста или выемки доходов от преступления,
имущества, оборудования или других средств совершения
преступлений, упомянутых в пункте 1 статьи 12 настоящей Конвенции,
с целью последующей конфискации, постановление о которой выносится
либо запрашивающим государством-участником, либо, в соответствии с
просьбой согласно пункту 1 настоящей статьи, запрашиваемым
государством-участником. 3. Положения статьи 18 настоящей Конвенции применяются
mutatis mutandis к настоящей статье. В дополнение к информации,
указанной в пункте 15 статьи 18, в просьбах, направленных на
основании настоящей статьи, содержится: a) применительно к просьбе, предусмотренной в пункте 1 "a"
настоящей статьи, - описание имущества, подлежащего конфискации, и
заявление с изложением фактов, на которые ссылается запрашивающее
государство-участник и которые достаточны для того, чтобы
запрашиваемое государство-участник могло принять меры для
вынесения постановления согласно своему внутреннему
законодательству; b) применительно к просьбе, предусмотренной в пункте 1 "b"
настоящей статьи, - юридически допустимая копия изданного
запрашивающим государством-участником постановления о конфискации,
на котором основывается просьба, заявление с изложением фактов и
информация в отношении объема запрашиваемого исполнения
постановления; c) применительно к просьбе, предусмотренной в пункте 2
настоящей статьи, - заявление с изложением фактов, на которые
ссылается запрашивающее государство-участник, и описание
запрашиваемых мер. 4. Решения или меры, предусмотренные в пунктах 1 и 2
настоящей статьи, принимаются запрашиваемым
государством-участником в соответствии с положениями его
внутреннего законодательства и его процессуальными нормами или
любыми двусторонними или многосторонними договорами, соглашениями
или договоренностями, которыми оно может быть связано в отношениях
с запрашивающим государством-участником, и при условии их
соблюдения. 5. Каждое государство-участник представляет Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций тексты своих законов и
правил, обеспечивающих осуществление положений настоящей статьи, а
также тексты любых последующих изменений к таким законам и
правилам или их описание. 6. Если какое-либо государство-участник пожелает обусловить
принятие мер, упомянутых в пунктах 1 и 2 настоящей статьи,
наличием соответствующего договора, то это государство-участник
рассматривает настоящую Конвенцию в качестве необходимой и
достаточной договорно-правовой основы. 7. Государством-участником может быть отказано в
сотрудничестве согласно настоящей статье, если преступление, к
которому относится просьба, не является преступлением,
охватываемым настоящей Конвенцией. 8. Положения настоящей статьи не толкуются как наносящие
ущерб правам добросовестных третьих сторон. 9. Государства-участники рассматривают возможность заключения
двусторонних или многосторонних договоров, соглашений или
договоренностей для повышения эффективности международного
сотрудничества, осуществляемого согласно настоящей статье.
Статья 14
Распоряжение конфискованными доходами
от преступлений или имуществом
1. Доходами от преступлений или имуществом, конфискованными
государством-участником на основании статьи 12 или пункта 1 статьи
13 настоящей Конвенции, распоряжается это государство-участник в
соответствии со своим внутренним законодательством и
административными процедурами. 2. Действуя по просьбе, направленной другим
государством-участником в соответствии со статьей 13 настоящей
Конвенции, государства-участники в той мере, в какой это
допускается внутренним законодательством, и, в случае получения
соответствующего запроса, в первоочередном порядке рассматривают
вопрос о возвращении конфискованных доходов от преступлений или
имущества запрашивающему государству-участнику, с тем чтобы оно
могло предоставить компенсацию потерпевшим от преступления или
возвратить такие доходы от преступлений или имущество их законным
собственникам. 3. Действуя по просьбе, направленной другим
государством-участником в соответствии со статьями 12 и 13
настоящей Конвенции, государство-участник может особо рассмотреть
возможность заключения соглашений или договоренностей о: a) перечислении суммы, соответствующей стоимости доходов от
преступлений или имущества, или средств, полученных в результате
реализации таких доходов или имущества или их части, на счет,
предназначенный для этой цели в соответствии с пунктом 2 "c"
статьи 30 настоящей Конвенции, или межправительственным органам,
специализирующимся на борьбе против организованной преступности; b) передаче другим государствам-участникам на регулярной или
разовой основе части доходов от преступлений, или имущества, или
средств, полученных в результате реализации таких доходов или
имущества, в соответствии со своим внутренним законодательством
или административными процедурами.
Статья 15
Юрисдикция
1. Каждое государство-участник принимает такие меры, какие
могут потребоваться, с тем чтобы установить свою юрисдикцию в
отношении преступлений, признанных таковыми в соответствии со
статьями 5, 6, 8 и 23 настоящей Конвенции, когда: a) преступление совершено на территории этого
государства-участника; или b) преступление совершено на борту судна, которое несло флаг
этого государства-участника в момент совершения преступления, или
воздушного судна, которое зарегистрировано в соответствии с
законодательством этого государства-участника в такой момент. 2. При условии соблюдения статьи 4 настоящей Конвенции
государство-участник может также установить свою юрисдикцию в
отношении любого такого преступления, когда: a) преступление совершено против гражданина этого
государства-участника; b) преступление совершено гражданином этого
государства-участника или лицом без гражданства, которое обычно
проживает на его территории; или c) преступление: i) является одним из преступлений, признанных таковыми в
соответствии с пунктом 1 статьи 5 настоящей Конвенции, и совершено
за пределами его территории с целью совершения серьезного
преступления на его территории; ii) является одним из преступлений, признанных таковыми в
соответствии с пунктом 1 "b"ii" статьи 6 настоящей Конвенции, и
совершено за пределами его территории с целью совершения
какого-либо преступления, признанного таковым в соответствии с
пунктом 1 "a"i" или "ii" или "b"i" статьи 6 настоящей Конвенции,
на его территории. 3. Для целей пункта 10 статьи 16 настоящей Конвенции каждое
государство-участник принимает такие меры, какие могут
потребоваться, с тем чтобы установить свою юрисдикцию в отношении
преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией, когда лицо,
подозреваемое в совершении преступления, находится на его
территории и оно не выдает такое лицо лишь на том основании, что
оно является одним из его граждан. 4. Каждое государство-участник может также принять такие
меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы установить свою
юрисдикцию в отношении преступлений, охватываемых настоящей
Конвенцией, когда лицо, подозреваемое в совершении преступления,
находится на его территории и оно не выдает его. 5. Если государство-участник, осуществляющее свою юрисдикцию
согласно пункту 1 или 2 настоящей статьи, получает уведомление или
иным образом узнает о том, что одно или несколько других
государств-участников осуществляют расследование, уголовное
преследование или судебное разбирательство в связи с тем же
деянием, компетентные органы этих государств-участников проводят,
в надлежащих случаях, консультации друг с другом с целью
координации своих действий. 6. Без ущерба для норм общего международного права настоящая
Конвенция не исключает осуществления любой уголовной юрисдикции,
установленной государством-участником в соответствии со своим
внутренним законодательством.
Статья 16
Выдача
1. Настоящая статья применяется к преступлениям, охватываемым
настоящей Конвенцией, или в случаях, если к совершению
преступления, упомянутого в пункте 1 "a" или "b" статьи 3,
причастна организованная преступная группа и лицо, в отношении
которого запрашивается выдача, находится на территории
запрашиваемого государства-участника, при условии, что деяние, в
связи с которым запрашивается выдача, является уголовно наказуемым
согласно внутреннему законодательству как запрашивающего
государства-участника, так и запрашиваемого государства-участника. 2. Если просьба о выдаче касается нескольких отдельных
серьезных преступлений, некоторые из которых не охватываются
настоящей статьей, то запрашиваемое государство-участник может
применить настоящую статью также и в отношении этих последних
преступлений. 3. Каждое из преступлений, к которым применяется настоящая
статья, считается включенным в любой существующий между
государствами-участниками договор о выдаче в качестве
преступления, которое может повлечь выдачу. Государства-участники
обязуются включать такие преступления в качестве преступлений,
которые могут повлечь выдачу, в любой договор о выдаче, который
будет заключен между ними. 4. Если государство-участник, обусловливающее выдачу наличием
договора, получает просьбу о выдаче от другого
государства-участника, с которым оно не имеет договора о выдаче,
оно может рассматривать настоящую Конвенцию в качестве правового
основания для выдачи в связи с любым преступлением, к которому
применяется настоящая статья. 5. Государства-участники, обусловливающие выдачу наличием
договора: a) при сдаче на хранение своих ратификационных грамот или
документов о принятии или утверждении настоящей Конвенции или
присоединении к ней сообщают Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций о том, будут ли они использовать настоящую
Конвенцию в качестве правового основания для сотрудничества в
вопросах выдачи с другими государствами-участниками настоящей
Конвенции; и b) если они не используют настоящую Конвенцию в качестве
правового основания для сотрудничества в вопросах выдачи,
стремятся, в надлежащих случаях, к заключению договоров о выдаче с
другими государствами-участниками настоящей Конвенции в целях
применения настоящей статьи. 6. Государства-участники, не обусловливающие выдачу наличием
договора, в отношениях между собой признают преступления, к
которым применяется настоящая статья, в качестве преступлений,
которые могут повлечь выдачу. 7. Выдача осуществляется в соответствии с условиями,
предусматриваемыми внутренним законодательством запрашиваемого
государства-участника или применимыми договорами о выдаче, включая
в том числе условия, связанные с требованиями о минимальном
наказании применительно к выдаче, и основания, на которых
запрашиваемое государство-участник может отказать в выдаче. 8. В отношении любого преступления, к которому применяется
настоящая статья, государства-участники, при условии соблюдения
своего внутреннего законодательства, прилагают усилия к тому,
чтобы ускорить процедуры выдачи и упростить связанные с ней
требования о предоставлении доказательств. 9. При условии соблюдения положений своего внутреннего
законодательства и своих договоров о выдаче запрашиваемое
государство-участник, убедившись в том, что обстоятельства требуют
этого и носят неотложный характер, и по просьбе запрашивающего
государства-участника, может взять под стражу находящееся на его
территории лицо, выдача которого запрашивается, или принять другие
надлежащие меры для обеспечения его присутствия в ходе процедуры
выдачи. 10. Государство-участник, на территории которого находится
лицо, подозреваемое в совершении преступления, если оно не выдает
такое лицо в связи с преступлением, к которому применяется
настоящая статья, лишь на том основании, что оно является одним из
его граждан, обязано, по просьбе государства-участника,
запрашивающего выдачу, передать дело без неоправданных задержек
своим компетентным органам для цели преследования. Эти органы
принимают свое решение и осуществляют производство таким же
образом, как и в случае любого другого преступления опасного
характера согласно внутреннему законодательству этого
государства-участника. Заинтересованные государства-участники
сотрудничают друг с другом, в частности по процессуальным вопросам
и вопросам доказывания, для обеспечения эффективности такого
преследования. 11. Во всех случаях, когда государству-участнику согласно его
внутреннему законодательству разрешается выдавать или иным образом
передавать одного из своих граждан только при условии, что это
лицо будет возвращено в это государство для отбытия наказания,
назначенного в результате судебного разбирательства или
производства, в связи с которыми запрашивалась выдача или передача
этого лица, и это государство-участник и государство-участник,
запрашивающее выдачу этого лица, согласились с таким порядком и
другими условиями, которые они могут счесть надлежащими, такая
условная выдача или передача являются достаточными для выполнения
обязательства, установленного в пункте 10 настоящей статьи. 12. Если в выдаче, которая запрашивается в целях приведения
приговора в исполнение, отказано, поскольку разыскиваемое лицо
является гражданином запрашиваемого государства-участника,
запрашиваемый участник, если это допускает его внутреннее
законодательство и если это соответствует требованиям такого
законодательства, по обращению запрашивающего участника
рассматривает вопрос о приведении в исполнение приговора или
оставшейся части приговора, который был вынесен согласно
внутреннему законодательству запрашивающего участника. 13. Любому лицу, по делу которого осуществляется производство
в связи с любым преступлением, к которому применяется настоящая
статья, гарантируется справедливое обращение на всех стадиях
производства, включая осуществление всех прав и гарантий,
предусмотренных внутренним законодательством
государства-участника, на территории которого находится это лицо. 14. Ничто в настоящей Конвенции не толкуется как
устанавливающее обязательство выдачи, если у запрашиваемого
государства-участника имеются существенные основания полагать, что
просьба о выдаче имеет целью преследование или наказание
какого-либо лица по причине его пола, расы, вероисповедания,
гражданства, этнического происхождения или политических убеждений
или что удовлетворение этой просьбы нанесло бы ущерб положению
этого лица по любой из этих причин. 15. Государства-участники не могут отказывать в выполнении
просьбы о выдаче лишь на том основании, что преступление считается
также связанным с налоговыми вопросами. 16. До отказа в выдаче запрашиваемое государство-участник, в
надлежащих случаях, проводит консультации с запрашивающим
государством-участником, с тем чтобы предоставить ему достаточные
возможности для изложения его мнений и представления информации,
имеющей отношение к изложенным в его просьбе фактам. 17. Государства-участники стремятся заключать двусторонние и
многосторонние соглашения или договоренности с целью осуществления
или повышения эффективности выдачи.
Статья 17
Передача осужденных лиц
Государства-участники могут рассматривать возможность
заключения двусторонних или многосторонних соглашений или
договоренностей о передаче лиц, осужденных к тюремному заключению
или другим видам лишения свободы за преступления, охватываемые
настоящей Конвенцией, с тем чтобы они могли отбывать срок
наказания на их территории.
Статья 18
Взаимная правовая помощь
1. Государства-участники оказывают друг другу самую широкую
взаимную правовую помощь в расследовании, уголовном преследовании
и судебном разбирательстве в связи с преступлениями, охватываемыми
настоящей Конвенцией, как это предусмотрено в статье 3, и на
взаимной основе предоставляют друг другу иную аналогичную помощь,
если запрашивающее государство-участник имеет разумные основания
подозревать, что преступление, указанное в пункте 1 "a" или "b"
статьи 3, является транснациональным по своему характеру и, в том
числе, что потерпевшие, свидетели, доходы, средства совершения
преступлений или доказательства в отношении таких преступлений
находятся в запрашиваемом государстве-участнике, а также что к
совершению этого преступления причастна организованная преступная
группа. 2. Взаимная правовая помощь предоставляется в объеме,
максимально возможном согласно соответствующим законам, договорам,
соглашениям и договоренностям запрашиваемого
государства-участника, в отношении расследования, уголовного
преследования и судебного разбирательства в связи с
преступлениями, за совершение которых к ответственности в
запрашивающем государстве-участнике может быть привлечено
юридическое лицо в соответствии со статьей 10 настоящей Конвенции. 3. Взаимная правовая помощь, предоставляемая в соответствии с
настоящей статьей, может запрашиваться в любой из следующих целей: a) получение свидетельских показаний или заявлений от
отдельных лиц; b) вручение судебных документов; c) проведение обыска и производство выемки или ареста; d) осмотр объектов и участков местности; e) предоставление информации, вещественных доказательств и
оценок экспертов; f) предоставление подлинников или заверенных копий
соответствующих документов и материалов, включая
правительственные, банковские, финансовые, корпоративные или
коммерческие документы; g) выявление или отслеживание доходов от преступлений,
имущества, средств совершения преступлений или других предметов
для целей доказывания; h) содействие добровольной явке соответствующих лиц в органы
запрашивающего государства-участника; i) оказание любого иного вида помощи, не противоречащего
внутреннему законодательству запрашиваемого государства-участника. 4. Без ущерба для внутреннего законодательства компетентные
органы государства-участника могут без предварительной просьбы
передавать информацию, касающуюся уголовно-правовых вопросов,
компетентному органу в другом государстве-участнике в тех случаях,
когда они считают, что такая информация может оказать помощь этому
органу в осуществлении или успешном завершении расследования и
уголовного преследования или может привести к просьбе,
составленной этим государством-участником в соответствии с
настоящей Конвенцией. 5. Передача информации согласно пункту 4 настоящей статьи
осуществляется без ущерба расследованию и уголовному производству
в государстве компетентных органов, предоставляющих информацию.
Компетентные органы, получающие информацию, выполняют просьбу о
сохранении конфиденциального характера этой информации, даже на
временной основе, или соблюдают ограничения на ее использование.
Это, однако, не препятствует государству-участнику, получающему
информацию, раскрывать в ходе проводимого в нем производства ту
информацию, которая оправдывает обвиняемого. В таком случае до
раскрытия информации государство-участник, получающее информацию,
уведомляет государство-участника, предоставляющего информацию, и,
если получена просьба об этом, проводит консультации с
государством-участником, предоставляющим информацию. Если, в
исключительных случаях, заблаговременное уведомление невозможно,
то государство-участник, получающее информацию, незамедлительно
сообщает о таком раскрытии государству-участнику, предоставляющему
информацию. 6. Положения настоящей статьи не затрагивают обязательств по
какому-либо другому договору, будь то двустороннему или
многостороннему, который регулирует или будет регулировать,
полностью или частично, взаимную правовую помощь. 7. Пункты 9 - 29 настоящей статьи применяются к просьбам,
направленным на основании настоящей статьи, если соответствующие
государства-участники не связаны каким-либо договором о взаимной
правовой помощи. Если эти государства-участники связаны таким
договором, то применяются соответствующие положения этого
договора, если только государства-участники не соглашаются
применять вместо них пункты 9 - 29 настоящей статьи.
Государствам-участникам настоятельно предлагается применять эти
пункты, если это способствует сотрудничеству. 8. Государства-участники не отказывают в предоставлении
взаимной правовой помощи согласно настоящей статье на основании
банковской тайны. 9. Государства-участники могут отказать в предоставлении
взаимной правовой помощи согласно настоящей статье на основании
отсутствия обоюдного признания соответствующего деяния
преступлением. Однако запрашиваемое государство-участник может,
если оно сочтет это надлежащим, предоставить помощь, объем которой
оно определяет по своему усмотрению, независимо от того, является
ли соответствующее деяние преступлением согласно внутреннему
законодательству запрашиваемого государства-участника. 10. Лицо, которое находится под стражей или отбывает срок
тюремного заключения на территории одного государства-участника и
присутствие которого в другом государстве-участнике требуется для
целей установления личности, дачи показаний или оказания иной
помощи в получении доказательств для расследования, уголовного
преследования или судебного разбирательства в связи с
преступлениями, охватываемыми настоящей Конвенцией, может быть
передано при соблюдении следующих условий: a) данное лицо свободно дает на это свое осознанное согласие; b) компетентные органы обоих государств-участников достигли
согласия на таких условиях, которые эти государства-участники
могут счесть надлежащими. 11. Для целей пункта 10 настоящей статьи: a) государство-участник, которому передается лицо, вправе и
обязано содержать переданное лицо под стражей, если только
государство-участник, которое передало это лицо, не просило об
ином или не санкционировало иное; b) государство-участник, которому передается лицо,
незамедлительно выполняет свое обязательство по возвращению этого
лица в распоряжение государства-участника, которое передало это
лицо, как это было согласовано ранее или как это было иным образом
согласовано компетентными органами обоих государств-участников; c) государство-участник, которому передается лицо, не требует
от государства-участника, которое передало это лицо, возбуждения
процедуры выдачи для его возвращения; d) переданному лицу в срок наказания, отбываемого в
государстве, которое его передало, зачитывается срок содержания
под стражей в государстве-участнике, которому оно передано. 12. Без согласия государства-участника, которое в
соответствии с пунктами 10 и 11 настоящей статьи должно передать
какое-либо лицо, это лицо, независимо от его гражданства, не
подвергается уголовному преследованию, заключению под стражу,
наказанию или какому-либо другому ограничению его личной свободы
на территории государства, которому передается это лицо, в связи с
действием, бездействием или осуждением, относящимися к периоду до
его отбытия с территории государства, которое передало это лицо. 13. Каждое государство-участник назначает центральный орган,
который несет ответственность за получение просьб об оказании
взаимной правовой помощи и либо за их выполнение, либо за их
препровождение для выполнения компетентным органам и обладает
соответствующими полномочиями. Если в государстве-участнике
имеется специальный регион или территория с отдельной системой
оказания взаимной правовой помощи, оно может назначить особый
центральный орган, который будет выполнять такую же функцию в
отношении этого региона или территории. Центральные органы
обеспечивают оперативное и надлежащее выполнение или
препровождение полученных просьб. Если центральный орган
препровождает просьбу для выполнения компетентному органу, он
содействует оперативному и надлежащему выполнению этой просьбы
компетентным органом. При сдаче на хранение каждым
государством-участником его ратификационной грамоты или документа
о принятии или утверждении настоящей Конвенции или присоединении к
ней Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
уведомляется о центральном органе, назначенном с этой целью.
Просьбы об оказании взаимной правовой помощи и любые относящиеся к
ним сообщения препровождаются центральным органам, назначенным
государствами-участниками. Это требование не наносит ущерба праву
государства-участника потребовать, чтобы такие просьбы и сообщения
направлялись ему по дипломатическим каналам и, в случае
чрезвычайных обстоятельств, когда государства-участники
договорились об этом, через Международную организацию уголовной
полиции, если это возможно. 14. Просьбы направляются в письменной форме или, если это
возможно, с помощью любых средств, предоставляющих возможность
составить письменную запись, на языке, приемлемом для
запрашиваемого государства-участника, при условиях, позволяющих
этому государству-участнику установить аутентичность. При сдаче на
хранение ратификационной грамоты или документа о принятии или
утверждении настоящей Конвенции или присоединении к ней
Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций уведомляется
о языке или языках, приемлемых для каждого государства-участника.
При чрезвычайных обстоятельствах и в случае согласования этого
государствами-участниками просьбы могут направляться в устной
форме, однако они незамедлительно подтверждаются в письменной
форме. 15. В просьбе об оказании взаимной правовой помощи
указываются: a) наименование органа, обращающегося с просьбой; b) существо вопроса и характер расследования, уголовного
преследования или судебного разбирательства, к которым относится
просьба, а также наименование и функции органа, осуществляющего
это расследование, уголовное преследование или судебное
разбирательство; c) краткое изложение соответствующих фактов, за исключением
того, что касается просьб в отношении вручения судебных
документов; d) описание запрашиваемой помощи и подробная информация о
любой конкретной процедуре, соблюдение которой хотело бы
обеспечить запрашивающее государство-участник; e) по возможности, данные о личности, местонахождении и
гражданстве любого соответствующего лица; и f) цель запрашиваемых доказательств, информации или мер. 16. Запрашиваемое государство-участник может запросить
дополнительную информацию, если эта информация представляется
необходимой для выполнения просьбы в соответствии с его внутренним
законодательством или если эта информация может облегчить
выполнение такой просьбы. 17. Просьба выполняется в соответствии с внутренним
законодательством запрашиваемого государства-участника и в той
мере, в какой это не противоречит внутреннему законодательству
запрашиваемого государства-участника, по возможности, в
соответствии с указанными в просьбе процедурами. 18. В той мере, в какой это возможно и соответствует
основополагающим принципам внутреннего законодательства, если
какое-либо лицо находится на территории государства-участника и
должно быть заслушано в качестве свидетеля или эксперта судебными
органами другого государства-участника, первое
государство-участник может, по просьбе другого
государства-участника, разрешить проведение заслушивания с помощью
видеосвязи, если личное присутствие соответствующего лица на
территории запрашивающего государства-участника не является
возможным или желательным. Государства-участники могут
договориться о том, что заслушивание проводится судебным органом
запрашивающего государства-участника в присутствии представителей
судебного органа запрашиваемого государства-участника. 19. Запрашивающее государство-участник не передает и не
использует информацию или доказательства, представленные
запрашиваемым государством-участником, для осуществления
расследования, уголовного преследования или судебного
разбирательства, иного, чем то, которое указано в просьбе, без
предварительного согласия на это запрашиваемого
государства-участника. Ничто в настоящем пункте не препятствует
запрашивающему государству-участнику раскрывать в ходе проводимого
в нем производства ту информацию или доказательства, которые
оправдывают обвиняемого. В этом случае до раскрытия информации или
доказательств запрашивающее государство-участник уведомляет
запрашиваемое государство-участника и, если получена просьба об
этом, проводит консультации с запрашиваемым
государством-участником. Если, в исключительных случаях,
заблаговременное уведомление невозможно, то запрашивающее
государство-участник незамедлительно сообщает о таком раскрытии
запрашиваемому государству-участнику. 20. Запрашивающее государство-участник может потребовать,
чтобы запрашиваемое государство-участник сохраняло
конфиденциальность наличия и существа просьбы, за исключением
того, что необходимо для выполнения самой просьбы. Если
запрашиваемое государство-участник не может выполнить требование о
конфиденциальности, оно незамедлительно сообщает об этом
запрашивающему государству-участнику. 21. Во взаимной правовой помощи может быть отказано: a) если просьба не была представлена в соответствии с
положениями настоящей статьи; b) если запрашиваемое государство-участник считает, что
выполнение просьбы может нанести ущерб его суверенитету,
безопасности, публичному порядку или другим жизненно важным
интересам; c) если внутреннее законодательство запрашиваемого
государства-участника запрещает его органам осуществлять
запрашиваемые меры в отношении любого аналогичного преступления,
если бы такое преступление являлось предметом расследования,
уголовного преследования или судебного разбирательства в пределах
его юрисдикции; d) если выполнение просьбы противоречило бы правовой системе
запрашиваемого государства-участника применительно к вопросам
взаимной правовой помощи. 22. Государства-участники не могут отказывать в выполнении
просьбы о взаимной правовой помощи лишь на том основании, что
преступление считается также связанным с налоговыми вопросами. 23. Любой отказ в предоставлении взаимной правовой помощи
мотивируется. 24. Запрашиваемое государство-участник выполняет просьбу об
оказании взаимной правовой помощи в возможно короткие сроки и,
насколько это возможно, полностью учитывает любые предельные
сроки, которые предложены запрашивающим государством-участником и
которые мотивированы, предпочтительно в самой просьбе.
Запрашиваемое государство-участник отвечает на разумные запросы
запрашивающего государства-участника относительно хода выполнения
просьбы. Запрашивающее государство-участник оперативно сообщает
запрашиваемому государству-участнику о том, что необходимости в
запрошенной помощи более не имеется. 25. Оказание взаимной правовой помощи может быть отсрочено
запрашиваемым государством-участником на том основании, что это
воспрепятствует осуществляемому расследованию, уголовному
преследованию или судебному разбирательству. 26. До отказа в выполнении просьбы согласно пункту 21
настоящей статьи или отсрочки ее выполнения согласно пункту 25
настоящей статьи запрашиваемое государство-участник проводит
консультации с запрашивающим государством-участником для того,
чтобы определить, может ли помощь быть предоставлена в такие сроки
и на таких условиях, какие запрашиваемое государство-участник
считает необходимыми. Если запрашивающее государство-участник
принимает помощь на таких условиях, то оно соблюдает данные
условия. 27. Без ущерба для применения пункта 12 настоящей статьи
свидетель, эксперт или иное лицо, которое, по просьбе
запрашивающего государства-участника, соглашается давать показания
в ходе производства или оказывать помощь при осуществлении
расследования, уголовного преследования или судебного
разбирательства на территории запрашивающего
государства-участника, не подвергается уголовному преследованию,
заключению под стражу, наказанию или какому-либо другому
ограничению его личной свободы на этой территории в связи с
действием, бездействием или осуждением, относящимися к периоду до
его отбытия с территории запрашиваемого государства-участника.
Действие такой гарантии личной безопасности прекращается, если
свидетель, эксперт или иное лицо в течение пятнадцати
последовательных дней или в течение любого согласованного между
государствами-участниками срока, начиная с даты, когда такое лицо
было официально уведомлено о том, что его присутствие более не
требуется судебным органам, имело возможность покинуть территорию
запрашивающего государства-участника, но, тем не менее,
добровольно осталось на этой территории или, покинув ее,
возвратилось назад по собственной воле. 28. Обычные расходы, связанные с выполнением просьбы,
покрываются запрашиваемым государством-участником, если
заинтересованные государства-участники не договорились об ином.
Если выполнение просьбы требует или потребует существенных или
чрезвычайных расходов, то государства-участники проводят
консультации с целью определения условий, на которых будет
выполнена просьба, а также порядка покрытия расходов. 29. Запрашиваемое государство-участник: a) предоставляет запрашивающему государству-участнику копии
правительственных материалов, документов или информации, которыми
оно располагает и которые, согласно его внутреннему
законодательству, открыты для публичного доступа; b) может по своему усмотрению предоставлять запрашивающему
государству-участнику полностью или частично или при соблюдении
таких условий, какие оно считает надлежащими, копии любых
правительственных материалов, документов или информации, которыми
оно располагает и которые согласно его внутреннему
законодательству закрыты для публичного доступа. 30. Государства-участники рассматривают, по мере
необходимости, возможность заключения двусторонних или
многосторонних соглашений или договоренностей, которые отвечали бы
целям настоящей статьи, обеспечивали бы ее действие на практике
или укрепляли бы ее положения.
Статья 19
Совместные расследования
Государства-участники рассматривают возможность заключения
двусторонних или многосторонних соглашений или договоренностей, в
силу которых в связи с делами, являющимися предметом
расследования, уголовного преследования или судебного
разбирательства в одном или нескольких государствах,
заинтересованные компетентные органы могут создавать органы по
проведению совместных расследований. В отсутствие таких соглашений
или договоренностей совместные расследования могут проводиться по
соглашению в каждом отдельном случае. Соответствующие
государства-участники обеспечивают полное уважение суверенитета
государства-участника, на территории которого должно быть
проведено такое расследование.
Статья 20
Специальные методы расследования
1. Если это допускается основными принципами его внутренней
правовой системы, каждое государство-участник, в пределах своих
возможностей и на условиях, установленных его внутренним
законодательством, принимает необходимые меры, с тем чтобы
разрешить надлежащее использование контролируемых поставок и в тех
случаях, когда оно считает это уместным, использование других
специальных методов расследования, таких как электронное
наблюдение или другие формы наблюдения, а также агентурные
операции, его компетентными органами на его территории с целью
ведения эффективной борьбы против организованной преступности. 2. Для цели расследования преступлений, охватываемых
настоящей Конвенцией, государства-участники поощряются к
заключению, при необходимости, соответствующих двусторонних или
многосторонних соглашений или договоренностей для использования
таких специальных методов расследования в контексте сотрудничества
на международном уровне. Такие соглашения или договоренности
заключаются и осуществляются при полном соблюдении принципа
суверенного равенства государств и реализуются в строгом
соответствии с условиями этих соглашений или договоренностей. 3. В отсутствие соглашения или договоренности, указанных в
пункте 2 настоящей статьи, решения об использовании таких
специальных методов расследования на международном уровне
принимаются в каждом отдельном случае и могут, при необходимости,
учитывать финансовые договоренности и взаимопонимания в отношении
осуществления юрисдикции заинтересованными
государствами-участниками. 4. Решения об использовании контролируемых поставок на
международном уровне могут, с согласия заинтересованных
государств-участников, включать такие методы, как перехват грузов
и оставление их нетронутыми или их изъятие или замена, полностью
или частично.
Статья 21
Передача уголовного производства
Государства-участники рассматривают возможность взаимной
передачи производства в целях уголовного преследования в связи с
преступлением, охватываемым настоящей Конвенцией, в случаях, когда
считается, что такая передача отвечает интересам надлежащего
отправления правосудия, в частности, в случаях, когда
затрагиваются несколько юрисдикций, для обеспечения объединения
уголовных дел.
Статья 22
Сведения о судимости
Каждое государство-участник может принимать такие
законодательные или другие меры, какие могут потребоваться для
учета, на таких условиях и в таких целях, какие оно считает
надлежащими, любого ранее вынесенного в другом государстве
обвинительного приговора в отношении лица, подозреваемого в
совершении расследуемого преступления, для использования такой
информации в ходе уголовного производства в связи с преступлением,
охватываемым настоящей Конвенцией.
Статья 23
Криминализация воспрепятствования
осуществлению правосудия
Каждое государство-участник принимает такие законодательные и
другие меры, какие могут потребоваться, с тем чтобы признать в
качестве уголовно наказуемых следующие деяния, когда они
совершаются умышленно: a) применение физической силы, угроз или запугивания или
обещание, предложение или предоставление неправомерного
преимущества с целью склонения к даче ложных показаний или
вмешательства в процесс дачи показаний или представления
доказательств в ходе производства в связи с совершением
преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией; b) применение физической силы, угроз или запугивания с целью
вмешательства в выполнение должностных обязанностей должностным
лицом судебных или правоохранительных органов в ходе производства
в связи с совершением преступлений, охватываемых настоящей
Конвенцией. Ничто в настоящем подпункте не наносит ущерба праву
государств-участников иметь законодательство, обеспечивающее
защиту других категорий публичных должностных лиц.
Статья 24
Защита свидетелей
1. Каждое государство-участник принимает, в пределах своих
возможностей, надлежащие меры, направленные на обеспечение
эффективной защиты от вероятной мести или запугивания в отношении
участвующих в уголовном производстве свидетелей, которые дают
показания в связи с преступлениями, охватываемыми настоящей
Конвенцией, и, в надлежащих случаях, в отношении их родственников
и других близких им лиц. 2. Меры, предусмотренные в пункте 1 настоящей статьи, без
ущерба для прав обвиняемого, в том числе для права на надлежащее
разбирательство, могут, в частности, включать: a) установление процедур для физической защиты таких лиц,
например - в той мере, в какой это необходимо и практически
осуществимо, - для их переселения в другое место, и принятие таких
положений, какие разрешают, в надлежащих случаях, не разглашать
информацию, касающуюся личности и местонахождения таких лиц, или
устанавливают ограничения на такое разглашение информации; b) принятие правил доказывания, позволяющих давать
свидетельские показания таким образом, который обеспечивает
безопасность свидетеля, например, разрешение давать свидетельские
показания с помощью средств связи, таких как видеосвязь или другие
надлежащие средства. 3. Государства-участники рассматривают вопрос о заключении с
другими государствами соглашений или договоренностей относительно
переселения лиц, указанных в пункте 1 настоящей статьи. 4. Положения настоящей статьи применяются также к потерпевшим
постольку, поскольку они являются свидетелями.
Статья 25
Помощь потерпевшим и их защита
1. Каждое государство-участник принимает, в пределах своих
возможностей, надлежащие меры для предоставления помощи и защиты
потерпевшим от преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией,
особенно в случаях угрозы местью или запугивания. 2. Каждое государство-участник устанавливает надлежащие
процедуры для обеспечения доступа к компенсации и возмещению
ущерба потерпевшим от преступлений, охватываемых настоящей
Конвенцией. 3. Каждое государство-участник, при условии соблюдения своего
внутреннего законодательства, создает возможности для изложения и
рассмотрения мнений и опасений потерпевших на соответствующих
стадиях уголовного производства в отношении лиц, совершивших
преступления, таким образом, чтобы это не наносило ущерба правам
защиты.
Статья 26
Меры, направленные на расширение сотрудничества
с правоохранительными органами
1. Каждое государство-участник принимает надлежащие меры для
того, чтобы поощрять лиц, которые участвуют или участвовали в
организованных преступных группах, к: a) предоставлению информации, полезной для компетентных
органов, в целях расследования и доказывания в связи с такими
вопросами, как: i) идентификационные данные, характер, членский состав,
структура, местонахождение или деятельность организованных
преступных групп; ii) связи, в том числе международные связи, с другими
организованными преступными группами; iii) преступления, которые совершили или могут совершить
организованные преступные группы; b) предоставлению фактической, конкретной помощи компетентным
органам, которая может способствовать лишению организованных
преступных групп их ресурсов или доходов от преступлений. 2. Каждое государство-участник рассматривает вопрос о том,
чтобы предусмотреть возможность смягчения, в надлежащих случаях,
наказания обвиняемого лица, которое существенным образом
сотрудничает в расследовании или уголовном преследовании в связи с
каким-либо преступлением, охватываемым настоящей Конвенцией. 3. Каждое государство-участник рассматривает вопрос о том,
чтобы предусмотреть, в соответствии с основополагающими принципами
своего внутреннего законодательства, возможность предоставления
иммунитета от уголовного преследования лицу, которое существенным
образом сотрудничает в расследовании или уголовном преследовании в
связи с преступлением, охватываемым настоящей Конвенцией. 4. Защита таких лиц осуществляется в порядке, предусмотренном
в статье 24 настоящей Конвенции. 5. В тех случаях, когда лицо, которое упоминается в пункте 1
настоящей статьи и находится в одном государстве-участнике, может
существенным образом сотрудничать с компетентными органами другого
государства-участника, заинтересованные государства-участники
могут рассмотреть возможность заключения соглашений или
договоренностей, в соответствии со своим внутренним
законодательством, относительно возможного предоставления другим
государством-участником режима, указанного в пунктах 2 и 3
настоящей статьи.
Статья 27
Сотрудничество между правоохранительными органами
1. Государства-участники тесно сотрудничают друг с другом,
действуя сообразно своим внутренним правовым и административным
системам, в целях повышения эффективности правоприменительных мер
для борьбы с преступлениями, охватываемыми настоящей Конвенцией.
Каждое государство-участник, в частности, принимает эффективные
меры, направленные на: a) укрепление или, где это необходимо, установление каналов
связи между их компетентными органами, учреждениями и службами, с
тем чтобы обеспечить надежный и быстрый обмен информацией о всех
аспектах преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией, включая,
если заинтересованные государства-участники сочтут это надлежащим,
связи с другими видами преступной деятельности; b) сотрудничество с другими государствами-участниками в
проведении расследований в связи с преступлениями, охватываемыми
настоящей Конвенцией, с целью выявления: i) личности, местонахождения и деятельности лиц,
подозреваемых в участии в совершении таких преступлений, или
местонахождения других причастных лиц; ii) перемещения доходов от преступлений или имущества,
полученного в результате совершения таких преступлений; iii) перемещения имущества, оборудования или других средств,
использовавшихся или предназначавшихся для использования при
совершении таких преступлений; c) предоставление, в надлежащих случаях, необходимых
предметов или необходимого количества веществ для целей анализа
или расследования; d) содействие эффективной координации между их компетентными
органами, учреждениями и службами и поощрение обмена сотрудниками
и другими экспертами, включая, при условии заключения
заинтересованными государствами-участниками двусторонних
соглашений или договоренностей, направление сотрудников по связям; e) обмен с другими государствами-участниками информацией о
конкретных средствах и методах, применяемых организованными
преступными группами, включая, в надлежащих случаях, маршруты и
средства транспорта, а также использование поддельных
удостоверений личности, измененных или поддельных документов или
других средств сокрытия их деятельности; f) обмен информацией и координацию административных и других
мер, принимаемых в надлежащих случаях с целью заблаговременного
выявления преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией. 2. Для целей практического применения настоящей Конвенции
государства-участники рассматривают возможность заключения
двусторонних или многосторонних соглашений или договоренностей о
непосредственном сотрудничестве между их правоохранительными
органами, а в тех случаях, когда такие соглашения или
договоренности уже имеются, - их изменения. В отсутствие таких
соглашений или договоренностей между заинтересованными
государствами-участниками участники могут рассматривать настоящую
Конвенцию в качестве основы для взаимного сотрудничества между
правоохранительными органами в отношении преступлений,
охватываемых настоящей Конвенцией. В надлежащих случаях
государства-участники в полной мере используют соглашения или
договоренности, в том числе механизмы международных или
региональных организаций, для расширения сотрудничества между
своими правоохранительными органами. 3. Государства-участники стремятся сотрудничать, в пределах
своих возможностей, с целью противодействия транснациональным
организованным преступлениям, совершаемым с использованием
современных технологий.
Статья 28
Сбор и анализ информации о характере организованной
преступности и обмен такой информацией
1. Каждое государство-участник рассматривает возможность
проведения, в консультации с научно-исследовательскими кругами,
анализа тенденций в области организованной преступности на своей
территории, условий, в которых действует организованная
преступность, а также изучения вовлеченных профессиональных групп
и используемых технологий. 2. Государства-участники рассматривают возможность расширения
аналитических знаний относительно организованной преступной
деятельности и обмена ими между собой и через посредство
международных и региональных организаций. С этой целью в
надлежащих случаях должны разрабатываться и использоваться общие
определения, стандарты и методология. 3. Каждое государство-участник рассматривает возможность
осуществления контроля за своей политикой и практическими мерами
по борьбе против организованной преступности, а также проведения
оценки их эффективности и действенности.
Статья 29
Подготовка кадров и техническая помощь
1. Каждое государство-участник в необходимых пределах
осуществляет, разрабатывает или совершенствует конкретные
программы подготовки персонала правоохранительных органов, в том
числе работников прокуратуры, следователей и сотрудников
таможенных органов, а также других сотрудников, отвечающих за
предупреждение, выявление и пресечение преступлений, охватываемых
настоящей Конвенцией. Такие программы могут включать
командирование сотрудников и обмен ими. Такие программы касаются,
в частности и в той мере, в какой это допускается внутренним
законодательством, следующих вопросов: a) методы, используемые при предупреждении, выявлении и
пресечении преступлений, охватываемых настоящей Конвенцией; b) маршруты и средства, используемые лицами, подозреваемыми в
причастности к преступлениям, охватываемым настоящей Конвенцией, в
том числе в государствах транзита, а также соответствующие
ответные меры; c) наблюдение за перемещением предметов контрабанды; d) выявление и наблюдение за перемещением доходов от
преступлений, имущества, оборудования или других средств
совершения преступлений и за методами передачи, сокрытия или
утаивания таких доходов, имущества, оборудования или других
средств совершения преступлений, а также методы, используемые в
борьбе с отмыванием денежных средств и другими финансовыми
преступлениями; e) сбор доказательств; f) способы контроля в зонах свободной торговли и свободных
портах; g) современное оборудование и методы, используемые в работе
правоохранительных органов, включая электронное наблюдение,
контролируемые поставки и агентурные операции; h) методы, используемые в борьбе с транснациональными
организованными преступлениями, совершаемыми с использованием
компьютеров, телекоммуникационных сетей и других видов современной
технологии; и i) методы, используемые при защите потерпевших и свидетелей. 2. Государства-участники оказывают друг другу содействие в
планировании и осуществлении программ исследований и подготовки
кадров, призванных обеспечить обмен специальными знаниями в
областях, упомянутых в пункте 1 настоящей статьи, и с этой целью
используют также, в надлежащих случаях, региональные и
международные конференции и семинары для содействия сотрудничеству
и обсуждению проблем, представляющих взаимный интерес, в том числе
особых проблем и потребностей государств транзита. 3. Государства-участники содействуют оказанию помощи в
подготовке кадров и технической помощи, которые будут
способствовать выдаче и взаимной правовой помощи. Такая помощь в
подготовке кадров и техническая помощь могут включать изучение
иностранных языков, командирование и обмен сотрудниками
центральных органов или учреждений, выполняющих соответствующие
функции. 4. В случае действующих двусторонних и многосторонних
соглашений или договоренностей государства-участники, насколько
это необходимо, активизируют усилия, направленные на максимальное
повышение эффективности практических и учебных мероприятий в
рамках международных и региональных организаций и в рамках других
двусторонних и многосторонних соглашений или договоренностей.
Статья 30
Другие меры: осуществление настоящей Конвенции
посредством экономического развития и технической помощи
1. Государства-участники принимают меры, способствующие
оптимальному осуществлению настоящей Конвенции, насколько это
возможно, посредством международного сотрудничества с учетом
негативных последствий организованной преступности для общества в
целом, в том числе для устойчивого развития. 2. Государства-участники, насколько это возможно и в
координации друг с другом, а также с международными и
региональными организациями, предпринимают конкретные усилия для: a) активизации своего сотрудничества на различных уровнях с
развивающимися странами в целях укрепления возможностей этих стран
в области предупреждения транснациональной организованной
преступности и борьбы с ней; b) расширения финансовой и материальной помощи в целях
поддержки усилий развивающихся стран по эффективному
противодействию транснациональной организованной преступности и
оказания им помощи для успешного осуществления настоящей
Конвенции; c) оказания технической помощи развивающимся странам и
странам с переходной экономикой в целях содействия удовлетворению
их потребностей в связи с осуществлением настоящей Конвенции. Для
этого государства-участники стремятся вносить на периодической
основе достаточные добровольные взносы на счет, конкретно
предназначенный для этой цели в механизме финансирования,
созданном Организацией Объединенных Наций. Государства-участники
могут также особо рассмотреть, в соответствии со своим внутренним
законодательством и положениями настоящей Конвенции, возможность
перечисления на вышеупомянутый счет определенной доли денежных
средств или соответствующей стоимости доходов от преступлений или
имущества, конфискованных в соответствии с положениями настоящей
Конвенции; d) поощрения и убеждения других государств и финансовых
учреждений, в надлежащих случаях, присоединиться к ним в усилиях,
предпринимаемых в соответствии с настоящей статьей, в том числе
путем обеспечения для развивающихся стран большего объема программ
подготовки кадров и современного оборудования, с тем чтобы помочь
им в достижении целей настоящей Конвенции. 3. Насколько это возможно, эти меры не наносят ущерба
существующим обязательствам в отношении иностранной помощи или
другим договоренностям о финансовом сотрудничестве на
двустороннем, региональном или международном уровне. 4. Государства-участники могут заключать двусторонние или
многосторонние соглашения или договоренности о
материально-технической помощи, принимая во внимание финансовые
договоренности, необходимые для обеспечения эффективности
международного сотрудничества, предусмотренного настоящей
Конвенцией, а также для предупреждения и выявления
транснациональной организованной преступности и борьбы с ней.
Статья 31
Предупреждение транснациональной
организованной преступности
1. Государства-участники стремятся разрабатывать и оценивать
эффективность национальных проектов, а также выявлять и внедрять
оптимальные виды практики и политики, направленные на
предупреждение транснациональной организованной преступности. 2. Государства-участники стремятся, в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства,
сокращать существующие или будущие возможности для организованных
преступных групп действовать на законных рынках при использовании
доходов от преступлений, посредством принятия надлежащих
законодательных, административных или других мер. Такие меры
должны сосредоточиваться на: a) укреплении сотрудничества между правоохранительными
органами или органами прокуратуры и соответствующими частными
организациями, в том числе из различных секторов экономики; b) содействии разработке стандартов и процедур,
предназначенных для обеспечения добросовестности в работе
публичных и соответствующих частных организаций, а также кодексов
поведения для представителей соответствующих профессий, в
частности адвокатов, нотариусов, консультантов по вопросам
налогообложения и бухгалтеров; c) предупреждении злоупотреблений со стороны организованных
преступных групп процедурами торгов, проводимых публичными
органами, и субсидиями и лицензиями, выдаваемыми публичными
органами для осуществления коммерческой деятельности; d) предупреждении злоупотреблений со стороны организованных
преступных групп юридическими лицами; такие меры могут включать: i) создание публичного реестра юридических и физических лиц,
участвующих в учреждении юридических лиц, управлении ими и их
финансировании; ii) создание возможности лишения по решению суда или с
помощью других надлежащих способов на разумный период времени лиц,
осужденных за преступления, охватываемые настоящей Конвенцией,
права занимать должности руководителей юридических лиц,
зарегистрированных в пределах их юрисдикции; iii) создание национального реестра лиц, лишенных права
занимать должности руководителей юридических лиц; и iv) обмен информацией, содержащейся в реестрах, указанных в
подпунктах "d"i" и "iii" настоящего пункта, с компетентными
органами других государств-участников. 3. Государства-участники стремятся содействовать реинтеграции
в общество лиц, осужденных за преступления, охватываемые настоящей
Конвенцией. 4. Государства-участники стремятся периодически проводить
оценку существующих правовых документов и видов административной
практики по соответствующим вопросам с целью выявления их
уязвимости с точки зрения злоупотреблений со стороны
организованных преступных групп. 5. Государства-участники стремятся содействовать углублению
понимания обществом факта существования, причин и опасного
характера транснациональной организованной преступности, а также
создаваемых ею угроз. Соответствующая информация включает сведения
о мерах по содействию участию населения в предупреждении такой
преступности и борьбе с ней и может распространяться в надлежащих
случаях через средства массовой информации. 6. Каждое государство-участник сообщает Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций название и адрес органа
или органов, которые могут оказывать другим
государствам-участникам помощь в разработке мер по предупреждению
транснациональной организованной преступности. 7. Государства-участники, в надлежащих случаях, сотрудничают
друг с другом и с соответствующими международными и региональными
организациями в разработке и содействии осуществлению мер,
указанных в настоящей статье. Это включает участие в международных
проектах, направленных на предупреждение транснациональной
организованной преступности, например путем улучшения условий,
которые определяют уязвимость групп населения, находящихся в
неблагоприятном социальном положении, с точки зрения деятельности
транснациональных организованных преступных групп.
Статья 32
Конференция участников Конвенции
1. Настоящим учреждается Конференция участников Конвенции в
целях расширения возможностей государств-участников по борьбе с
транснациональной организованной преступностью, а также содействия
осуществлению настоящей Конвенции и проведения обзора хода ее
осуществления. 2. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
созывает Конференцию участников не позднее, чем через один год
после вступления в силу настоящей Конвенции. Конференция
участников принимает правила процедуры и правила, регулирующие
виды деятельности, указанные в пунктах 3 и 4 настоящей статьи (в
том числе правила, касающиеся оплаты расходов, понесенных при
осуществлении этих видов деятельности). 3. Конференция участников согласовывает механизмы для
достижения целей, упомянутых в пункте 1 настоящей статьи, включая
следующее: a) содействие деятельности государств-участников согласно
статьям 29, 30 и 31 настоящей Конвенции, в том числе путем
содействия мобилизации добровольных взносов; b) содействие обмену информацией между
государствами-участниками о формах транснациональной
организованной преступности и тенденциях в этой области, а также
об успешных методах борьбы с ней; c) сотрудничество с соответствующими международными и
региональными организациями, а также неправительственными
организациями; d) периодическое рассмотрение вопроса об осуществлении
настоящей Конвенции; e) вынесение рекомендаций, касающихся совершенствования
настоящей Конвенции и ее осуществления. 4. Для целей пункта 3 "d" и "e" настоящей статьи Конференция
участников получает необходимые сведения о мерах, принятых
государствами-участниками для осуществления настоящей Конвенции, и
трудностях, с которыми они при этом столкнулись, на основе
предоставленной ими информации и через посредство таких
дополнительных механизмов проведения обзора, какие могут быть
созданы Конференцией участников. 5. Каждое государство-участник представляет Конференции
участников информацию о своих программах, планах и практике, а
также о законодательных и административных мерах, направленных на
осуществление настоящей Конвенции, как это требуется Конференции
участников.
Статья 33
Секретариат
1. Генеральный секретарь Организации Объединенных Наций
обеспечивает необходимое секретариатское обслуживание Конференции
участников Конвенции. 2. Секретариат: a) оказывает Конференции участников помощь в осуществлении
деятельности, о которой говорится в статье 32 настоящей Конвенции,
а также организует сессии Конференции участников и обеспечивает их
необходимым обслуживанием; b) по просьбе, оказывает государствам-участникам помощь в
предоставлении информации Конференции участников, как это
предусмотрено в пункте 5 статьи 32 настоящей Конвенции; и c) обеспечивает необходимую координацию с секретариатами
других соответствующих международных и региональных организаций.
Статья 34
Осуществление Конвенции
1. Каждое государство-участник принимает в соответствии с
основополагающими принципами своего внутреннего законодательства
необходимые меры, включая законодательные и административные меры,
для обеспечения осуществления своих обязательств согласно
настоящей Конвенции. 2. Преступления, признанные таковыми в соответствии со
статьями 5, 6, 8 и 23 настоящей Конвенции, признаются таковыми во
внутреннем законодательстве каждого государства-участника
независимо от элементов транснационального характера или
причастности организованной преступной группы, как это указано в
пункте 1 статьи 3 настоящей Конвенции, кроме тех случаев, когда
согласно статье 5 настоящей Конвенции требуется наличие элемента
причастности организованной преступной группы. 3. Каждое государство-участник может принимать более строгие
или суровые меры, чем меры, предусмотренные настоящей Конвенцией,
для предупреждения транснациональной организованной преступности и
борьбы с ней.
Статья 35
Урегулирование споров
1. Государства-участники стремятся урегулировать споры
относительно толкования или применения настоящей Конвенции путем
переговоров. 2. Любой спор между двумя или более государствами-участниками
относительно толкования или применения настоящей Конвенции,
который не может быть урегулирован путем переговоров в течение
разумного периода времени, передается по просьбе одного из этих
государств-участников на арбитражное разбирательство. Если в
течение шести месяцев со дня обращения с просьбой об арбитраже эти
государства-участники не смогут договориться о его организации,
любое из этих государств-участников может передать спор в
Международный Суд, обратившись с заявлением в соответствии со
Статутом Суда ( 995_010 ). 3. Каждое государство-участник может при подписании,
ратификации, принятии или утверждении настоящей Конвенции или при
присоединении к ней заявить о том, что оно не считает себя
связанным положениями пункта 2 настоящей статьи. Другие
государства-участники не связаны положениями пункта 2 настоящей
статьи в отношении любого государства-участника, сделавшего такую
оговорку. 4. Любое государство-участник, сделавшее оговорку в
соответствии с пунктом 3 настоящей статьи, может в любое время
снять эту оговорку путем направления уведомления Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций.
Статья 36
Подписание, ратификация, принятие, утверждение
и присоединение
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания всеми
государствами с 12 по 15 декабря 2000 года в Палермо, Италия, а
затем в Центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в
Нью-Йорке до 12 декабря 2002 года. 2. Настоящая Конвенция также открыта для подписания
региональными организациями экономической интеграции при условии,
что по меньшей мере одно из государств-членов такой организации
подписало настоящую Конвенцию в соответствии с пунктом 1 настоящей
статьи. 3. Настоящая Конвенция подлежит ратификации, принятию или
утверждению. Ратификационные грамоты или документы о принятии или
утверждении сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций. Региональная организация экономической
интеграции может сдать на хранение свою ратификационную грамоту
или документ о принятии или утверждении, если по меньшей мере одно
из ее государств-членов поступило таким же образом. В этой
ратификационной грамоте или в документе о принятии или утверждении
такая организация заявляет о сфере своей компетенции в отношении
вопросов, регулируемых настоящей Конвенцией. Такая организация
также сообщает депозитарию о любом соответствующем изменении сферы
своей компетенции. 4. Настоящая Конвенция открыта для присоединения любого
государства или любой региональной организации экономической
интеграции, по меньшей мере одно из государств-членов которой
является Участником настоящей Конвенции. Документы о присоединении
сдаются на хранение Генеральному секретарю Организации
Объединенных Наций. При присоединении региональная организация
экономической интеграции заявляет о сфере своей компетенции в
отношении вопросов, регулируемых настоящей Конвенцией. Такая
организация также сообщает депозитарию о любом соответствующем
изменении сферы своей компетенции.
Статья 37
Взаимосвязь с протоколами
1. Настоящая Конвенция может быть дополнена одним или
несколькими протоколами. 2. Для того чтобы стать участником протокола, государство или
региональная организация экономической интеграции должны быть
также участником настоящей Конвенции. 3. Государство-участник настоящей Конвенции не связано
протоколом, если только оно не становится участником протокола в
соответствии с его положениями. 4. Любой протокол к настоящей Конвенции толкуется совместно с
настоящей Конвенцией с учетом цели этого протокола.
Статья 38
Вступление в силу
1. Настоящая Конвенция вступает в силу на девяностый день
после даты сдачи на хранение сороковой ратификационной грамоты или
документа о принятии, утверждении или присоединении. Для цели
настоящего пункта любая такая грамота или документ, сданные на
хранение региональной организацией экономической интеграции, не
рассматриваются в качестве дополнительных к грамотам или
документам, сданным на хранение государствами-членами такой
организации. 2. Для каждого государства или региональной организации
экономической интеграции, которые ратифицируют, принимают или
утверждают настоящую Конвенцию или присоединяются к ней после
сдачи на хранение сороковой ратификационной грамоты или документа
о таком действии, настоящая Конвенция вступает в силу на тридцатый
день после даты сдачи на хранение таким государством или
организацией соответствующей грамоты или документа.
Статья 39
Поправки
1. По истечении пяти лет после вступления в силу настоящей
Конвенции государство-участник может предложить поправку и
направить ее Генеральному секретарю Организации Объединенных
Наций, который затем препровождает предлагаемую поправку
государствам-участникам и Конференции участников Конвенции в целях
рассмотрения этого предложения и принятия решения по нему.
Конференция участников прилагает все усилия для достижения
консенсуса в отношении каждой поправки. Если все усилия по
достижению консенсуса были исчерпаны и согласия не было
достигнуто, то, в качестве крайней меры, для принятия поправки
требуется большинство в две трети голосов государств-участников,
присутствующих и участвующих в голосовании на заседании
Конференции участников. 2. В вопросах, входящих в сферу их компетенции, региональные
организации экономической интеграции осуществляют свое право
голоса согласно настоящей статье, располагая числом голосов,
равным числу их государств-членов, являющихся участниками
настоящей Конвенции. Такие организации не осуществляют свое право
голоса, если их государства-члены осуществляют свое право голоса,
и наоборот. 3. Поправка, принятая в соответствии с пунктом 1 настоящей
статьи, подлежит ратификации, принятию или утверждению
государствами-участниками. 4. Поправка, принятая в соответствии с пунктом 1 настоящей
статьи, вступает в силу в отношении государства-участника через
девяносто дней после даты сдачи им на хранение Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций ратификационной грамоты
или документа о принятии или утверждении такой поправки. 5. Когда поправка вступает в силу, она становится
обязательной для тех государств-участников, которые выразили
согласие быть связанными ею. Другие государства-участники
продолжают быть связанными положениями настоящей Конвенции и
любыми поправками, ратифицированными, принятыми или утвержденными
ими ранее.
Статья 40
Денонсация
1. Государство-участник может денонсировать настоящую
Конвенцию путем направления письменного уведомления Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций. Такая денонсация
вступает в силу по истечении одного года после даты получения
уведомления Генеральным секретарем. 2. Региональная организация экономической интеграции
перестает быть участником настоящей Конвенции, когда все ее
государства-члены денонсировали настоящую Конвенцию. 3. Денонсация настоящей Конвенции в соответствии с пунктом 1
настоящей статьи влечет за собой денонсацию любых протоколов к
ней.
Статья 41
Депозитарий и языки
1. Депозитарием настоящей Конвенции назначается Генеральный
секретарь Организации Объединенных Наций. 2. Подлинник настоящей Конвенции, английский, арабский,
испанский, китайский, русский и французский тексты которой
являются равно аутентичными, сдается на хранение Генеральному
секретарю Организации Объединенных Наций. В удостоверение чего нижеподписавшиеся полномочные
представители, должным образом уполномоченные на то своими
правительствами, подписали настоящую Конвенцию.
(Подписи)



вгору