Документ v_606600-13, поточна редакція — Редакція від 21.07.2016, підстава - v2511600-16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ

28.03.2013  № 01-06/606/2013


Господарські суди України

Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)

{Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого господарського суду
№ 01-06/1149/2013 від 07.08.2013
№ 01-06/1862/2013 від 26.12.2013
№ 01-06/1686/14 від 04.11.2014
№ 01-06/904/15 від 03.06.2015
№ 01-06/1898/15 від 27.10.2015
№ 01-06/2511/16 від 21.07.2016}

У зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI, яким викладено в новій редакції Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), вважаємо за необхідне звернути увагу на такі нові положення Закону.

1. У Законі порівняно з попередньою його редакцією надано іншого визначення низці вживаних у ньому термінів, а саме:

- арбітражним керуючим є фізична особа, яка має не ліцензію, а свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого і внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України;

- банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

- боржником є суб'єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа - підприємець), неспроможний виконати свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом;

- сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Законом запроваджено нові терміни:

- забезпечені кредитори, тобто кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя);

- офіційне оприлюднення, що означає оприлюднення відомостей про справу про банкрутство.

2. Частиною другою статті 2 Закону передбачено, що Закон має пріоритет перед іншими законодавчими актами у регулюванні відносин, пов'язаних із банкрутством суб'єктів підприємницької діяльності, за виключенням випадків, передбачених у Законі.

Отже, у разі коли в розгляді справи буде з'ясовано, що нормами певних законодавчих актів відповідні правовідносини врегульовано по-іншому, ніж Законом, то застосовуванню підлягають норми Закону.

Винятки з цього правила встановлюються самим Законом, зокрема, щодо банкрутства банків, емітентів іпотечних облігацій.

3. Законом (стаття 3) дещо звужено порівняно з попередньою редакцією Закону повноваження державного органу з питань банкрутства.

Діяльність цього органу, зокрема, спрямована на організацію системи підготовки та видачу свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, здійснення контролю за діяльністю призначених господарським судом арбітражних керуючих, підготовку та затвердження типових документів щодо проведення процедур банкрутства.

Водночас державний орган з питань банкрутства не вправі втручатися в процедуру банкрутства. Його функції спрямовані на створення необхідних умов для діяльності арбітражних керуючих та інших учасників справи про банкрутство, а також ведення контролю за такою процедурою, особливо - процедурою банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків.

4. Стаття 4 Закону містить загальні приписи щодо організації діяльності арбітражних керуючих, згідно з якими арбітражний керуючий є суб'єктом незалежної професійної діяльності, право на здійснення якої має особа, що отримала відповідне свідоцтво і внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Таким чином, арбітражний керуючий не є суб'єктом підприємницької діяльності, як це передбачалося попередньою редакцією Закону.

5. Статтями 5 та 6 Закону запроваджується процедура санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство.

За змістом відповідних норм врегулювання відносин між боржником та кредиторами здійснюється без застосування судових процедур, через досудову процедуру санації. При цьому боржник самостійно розробляє план санації як систему заходів з власного фінансового оздоровлення, погоджує його з усіма забезпеченими кредиторами та отримує рішення загальних зборів кредиторів про його схвалення. У подальшому цей план санації підлягає затвердженню господарським судом, проте його виконання відбувається поза контролем суду.

{Абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Строк дії процедури санації до порушення провадження у справі про банкрутство не може перевищувати дванадцяти місяців з дня затвердження господарським судом відповідного плану санації. Протягом цієї процедури діє мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборона на порушення справи про банкрутство боржника.

6. Частиною третьою статті 7 Закону передбачено, що до боржника може бути застосовано загальний, спеціальний або спрощений порядок провадження у справі про банкрутство залежно від категорії боржника, виду його діяльності та наявності у нього майна.

Особливу увагу слід звернути на частину четверту цієї статті, відповідно до якої боржник, щодо якого були застосовані судові процедури банкрутства, вважається таким, що не має неврегульованих грошових зобов'язань. Відповідний припис стосується, зокрема, припинення провадження у справі про банкрутство на підставі пунктів 4-7 частини першої статті 83 Закону.

{Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

7. Згідно із статтею 8 Закону оскарженню підлягають:

- в апеляційному порядку - постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) та Законом. До числа оскаржуваних належать й ухвали про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство та про повернення заяви про порушення справи про банкрутство, а також ухвали, які стосуються процедури досудової санації, а саме про: повернення заяви про затвердження плану досудової санації; затвердження плану досудової санації; відмову в затвердженні плану досудової санації;

{Абзац другий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

- у касаційному порядку - постанови та ухвали апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів (ухвали про затвердження реєстру вимог кредиторів); ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого; ухвали про перехід до наступної судової процедури; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство; постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

{Абзац третій пункту 7 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню, є вичерпним, і тому подання апеляційних або касаційних скарг на інші судові рішення, прийняті у справі про банкрутство, тягне за собою наслідки у вигляді відмови в прийнятті відповідної апеляційної або касаційної скарги.

У разі оскарження судових рішень, які опосередковують рух справи про банкрутство (ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство, ухвали про введення процедури санації, ухвали про затвердження плану санації, постанови про визнання боржника банкрутом тощо), провадження у справі про банкрутство підлягає зупиненню відповідно до статті 79 ГПК. У разі ж скасування зазначених судових рішень, у тому числі ухвали про припинення провадження у справі, ухвали про відмову в порушенні справи про банкрутство, справа (заява) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

{Пункт 7 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Якщо ж скасовуються інші судові рішення, то справа передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду лише у відповідній частині (наприклад, у частині розгляду грошових вимог кредитора, розгляду заяви про визнання правочину недійсним тощо). Після розгляду (нового розгляду) справи у відповідній частині іншим складом суду, дані матеріали приєднуються до основної справи для подальшого розгляду.

{Пункт 7 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

За наслідками скасування в апеляційному та касаційному порядку судових рішень суд апеляційної та касаційної інстанцій у своїй постанові має обов'язково зазначати, що справа (або справа у відповідній частині) передається на розгляд (новий розгляд) до відповідного господарського суду в іншому складі суду.

{Пункт 7 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Зазначене не стосується ухвал, які пов'язані виключно з рухом справи та якими провадження у справі не закінчується (ухвали про передачу справи за підсудністю, про повернення або відмову в прийнятті заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, про зупинення провадження у справі, про залишення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство без розгляду тощо), оскільки у разі їх скасування справа може бути передана на розгляд судді, яким винесено відповідну ухвалу.

{Пункт 7 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

8. Абзацом другим частини третьої статті 10 Закону визначено, що безспірні вимоги кредиторів - це грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Отже, саме лише судове рішення за відсутності виданого на його підставі виконавчого документа та постанови органу Державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження не може бути підтвердженням безспірності грошових вимог. При цьому виконавчий напис нотаріуса не може вважатися доказом безспірності грошових вимог.

Що ж до безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, то враховуючи, що стягнення з рахунків боржника - юридичної особи коштів у рахунок погашення податкового боргу здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України, а не Законом України "Про виконавче провадження", доказами їх підтвердження є рішення суду про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасовані доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету в рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою Податковим кодексом України.

{Пункт 8 доповнено абзацом третім згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/904/15 від 03.06.2015}

9. Частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Слід мати на увазі, що спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством.

Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

При розгляді господарським судом трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, слід враховувати положення частини п'ятої статті 19 Закону, відповідно до якої дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, а також положення частини четвертої статті 23 Закону, відповідно до якої на вимоги кредиторів щодо заробітної плати не поширюється граничний строк на їх заявлення та наслідки закінчення цього строку.

Отже, спори стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати вирішуються господарським судом шляхом їх розгляду за правилами позовного провадження у межах справи про банкрутство. Спори цієї категорії кредиторів з поточними грошовими вимогами до боржника до визнання боржника банкрутом вирішуються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, проте в окремому позовному провадженні.

{Пункт 9 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/2511/16 від 21.07.2016}

10. За змістом приписів статей 12 - 16 Закону прийняття заяви про порушення справи про банкрутство і порушення провадження у справі про банкрутство є відокремленими одна від одної процесуальними діями.

У першій з них господарський суд вирішує питання про прийняття заяви до розгляду або про відмову в її прийнятті чи повернення заяви, а у другій - питання про порушення провадження у справі про банкрутство або про відмову в такому порушенні.

У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята до розгляду, інші заяви згідно з ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно з первісною заявою.

Оскільки автоматичний відбір кандидатури розпорядника майна у справах про банкрутство здійснюється виходячи з коефіцієнту складності справи, який визначається з урахуванням форми власності та організаційно-правової форми боржника, до заяви про порушення справи про банкрутство додається витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) стосовно боржника. Проте, неподання такого витягу не тягне за собою повернення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду; у такому випадку господарський суд витребує його від заявника в порядку підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

{Абзац четвертий пункту 10 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1686/14 від 04.11.2014}

Крім того, слід звернути увагу на те, що статтею 22-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" судам загальної юрисдикції на безоплатній основі надано безперешкодний доступ до відомостей Єдиного державного реєстру, який забезпечується шляхом безоплатного підключення суду до нього. Механізм надання таких відомостей встановлено Порядком надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 14.12.2012 № 1846/5.

{Абзац пункту 10 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1686/14 від 04.11.2014}

Господарські суди повинні вимагати надання боржником відзиву на заяву ініціюючого кредитора, оскільки надані боржником відомості можуть мати важливе значення для подальшої процедури банкрутства. Проте неподання боржником такого відзиву, в тому числі на вимогу суду, не є перешкодою для проведення підготовчого засідання.

Питання про порушення провадження у справі про банкрутство вирішується господарським судом виключно у підготовчому засіданні.

Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю згідно з частиною першою статті 17 ГПК.

{Пункт 10 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Зміна місцезнаходження боржника після прийняття до розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство до порушення провадження у справі про банкрутство не тягне за собою зміни підсудності справи і передачі матеріалів справи до господарського суду за новим місцезнаходженням боржника.

{Пункт 10 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

З 11.08.2013 право звертатися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування мають органи доходів і зборів, а не органи Пенсійного фонду України. У разі подання органами Пенсійного фонду України заяви про порушення провадження у справі про банкрутство за вимогами зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування суд має відмовляти в прийнятті такої заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 ГПК.

{Пункт 10 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

11. Законом (стаття 14) порівняно з попередньою його редакцією розширено перелік підстав для відмови у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство. До відповідних підстав віднесено, зокрема такі, як: неможливість здійснення провадження у справі про банкрутство згідно із законом (щодо казенних підприємств; осіб, які не мають статусу юридичних або не є суб'єктами підприємницької діяльності тощо); пред'явлення до боржника вимог, які не є безспірними; затвердження господарським судом плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство згідно зі статтею 6 Закону.

12. Статтею 15 Закону визначено підстави для повернення та відкликання заяви про порушення справи про банкрутство. Як одну з підстав повернення заяви передбачено неподання заявником-кредитором доказів неспроможності боржника виконати грошові зобов'язання у встановленому розмірі протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом. У зв'язку з цим строк невиконання боржником грошового зобов'язання для визначення неплатоспроможності боржника починається з моменту відкриття виконавчого провадження, а невиконання податкового зобов'язання - з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, оскільки списання цих коштів здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України, а не Законом України "Про виконавче провадження".

{Абзац перший пункту 12 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/904/15 від 03.06.2015}

Що ж до порушення справи про банкрутство за заявою боржника, то воно здійснюється за наявності однієї з таких умов: неплатоспроможності; загрози неплатоспроможності; неможливості боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 15 Закону неплатоспроможністю визнається неспроможність боржника задовольнити безспірні вимоги кредитора (кредиторів) у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження.

{Пункт 12 доповнено новим абзацом третім згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Виходячи з системного аналізу частини третьої статті 10, частини п'ятої статті 11, частини першої статті 15 Закону, загрозою неплатоспроможності є виникнення конкуренції грошових вимог кредиторів у виконавчому провадженні, внаслідок якої задоволення вимог одного або кількох кредиторів у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. При цьому дотримання заявником відповідного тримісячного строку не вимагається.

{Пункт 12 доповнено новим абзацом четвертим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Що ж до неможливості боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі під час ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства, то це є ознаками неоплатності боржника та підставою для ініціювання процедури банкрутства боржника, що ліквідується власником, згідно зі статтею 95 Закону. При цьому приписи Закону щодо безспірності грошових вимог та строку їх невиконання (які визначають ознаки неплатоспроможності боржника) на такі правовідносини не поширюються.

{Пункт 12 доповнено новим абзацом п'ятим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Слід мати на увазі, що заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником лише за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат (частина четверта статті 11 Закону). У визначенні таких витрат слід враховувати необхідність виплати винагороди арбітражному керуючому у мінімальному розмірі не менше ніж за дванадцять місяців його роботи, відшкодування витрат на публікацію оголошень у справі та судового збору, сплаченого кредиторами.

{Пункт 12 доповнено новим абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

У разі відсутності майна, достатнього для покриття судових витрат, господарський суд повинен повернути заяву боржника про порушення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з тим, що заява не відповідає вимогам, зазначеним у Законі.

{Пункт 12 доповнено новим абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Необхідно мати на увазі, що заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявником до дати проведення підготовчого засідання незалежно від підстав такого відкликання, але господарський суд має право не прийняти відкликання заяви, якщо це порушує чиї-небудь права чи охоронювані законом інтереси або коли до господарського суду надійшла інша заява (заяви) про порушення справи про банкрутство. Водночас боржник не має права відкликати заяву про порушення справи про банкрутство, подану ним відповідно до вимог частини п'ятої статті 11 Закону.

13. Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності.

Визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, виключає наявність ознак неплатоспроможності та її загрози.

{Пункт 13 доповнено новим абзацом другим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство. Перелік підстав для відмови в порушенні провадження у справі, зазначений у частині сьомій статті 16 Закону, є вичерпним.

Слід звернути увагу на те, що боржник може задовольнити (частково чи повністю) вимоги кредиторів до підготовчого засідання суду, оскільки мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться лише за результатами підготовчого засідання господарського суду.

{Абзац пункту 13 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Якщо до підготовчого засідання вимоги кредитора (кредиторів) задоволено боржником частково і загальна сума безспірних грошових вимог складає менше встановленого Законом розміру (частина третя статті 10 Закону), господарський суд відмовляє у порушенні провадження у справі про банкрутство.

{Пункт 13 доповнено новим абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Відмова у порушенні провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду з аналогічною заявою.

З винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Перелік таких заходів прямо передбачений Законом та стосується заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави. При цьому вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів повинно бути вмотивовано.

{Абзац восьмий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Ухвала про порушення провадження у справі про банкрутство набирає законної сили з моменту її винесення і може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

14. Статтею 17 Закону передбачено порядок розгляду позовних вимог конкурсних кредиторів до боржника. За цим порядком до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство суди мають приймати та розглядати заяви конкурсних кредиторів на загальних підставах, а у разі офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство настають наслідки, передбачені частинами другою - п'ятою цієї статті Закону.

При цьому стаття 17 Закону застосовується з урахуванням положень частини четвертої статті 83 Закону. Зокрема, відмова в позові може мати місце після винесення господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство на підставі пунктів 4 -7 частини першої статті 83 Закону, у зв'язку з чим позовне провадження підлягає зупиненню відповідно до частини першої статті 79 ГПК.

{Пункт 14 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

15. Статтею 19 Закону врегульовано правовідносини, пов'язані із застосуванням мораторію на задоволення вимог кредиторів, який має на меті зупинення виконання грошових зобов'язань конкурсних кредиторів та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Цією статтею розширено порівняно з попередньою редакцією Закону правові наслідки введення відповідного мораторію. Зокрема, зупиняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги до боржника (у тому числі на предмет застави), зупиняється перебіг строку позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми. Виконання грошових зобов'язань, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється під контролем арбітражного керуючого, а виконання майнових зобов'язань - під контролем господарського суду шляхом винесення відповідної ухвали у справі про банкрутство про звернення стягнення на майно боржника.

16. Важливою новелою нової редакції Закону є норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство (стаття 20 Закону). За подання такої заяви сплачується судовий збір.

{Абзац перший пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо.

Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог.

Правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Право ініціювати такі процедури надано як арбітражному керуючому, так і конкурсному кредитору. Відповідна заява може бути розглянута на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

17. У статті 22 Закону йдеться про процедуру розпорядження майном, строк якої, на відміну від попередньої редакції Закону, становить сто п'ятнадцять календарних днів і може бути продовжений господарським судом, але не більше ніж на два місяці.

Новою редакцію Закону також розширено повноваження розпорядника майна, які стосуються, зокрема, проведення інвентаризації майна боржника, розробки плану санації, звернення з позовом про визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником із порушенням порядку, встановленого Законом, а також з позовом щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном стосовно зміни організаційно-правової форми боржника, незалежно від того, яким органом прийнятий відповідний акт.

Враховуючи стислі строки вчинення процесуальних дій у процедурі розпорядження майном боржника, господарський суд у разі невиконання або неналежного (зокрема, несвоєчасного) виконання розпорядником майна своїх обов'язків (розгляд заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, здійснення аналізу фінансово-господарської діяльності боржника, проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості тощо) має за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або з власної ініціативи припинити повноваження розпорядника майна і призначити нового розпорядника майна відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 114 Закону.

{Пункт 17 доповнено новим абзацом третім згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Якщо боржник не надає розпоряднику майна необхідну для здійснення його повноважень інформацію та фінансово-бухгалтерську документацію або не сприяє у проведенні інвентаризації майна, господарський суд має застосувати частину дванадцяту статті 22 Закону.

{Пункт 17 доповнено новим абзацом четвертим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Господарський суд за заявою розпорядника майна може скасувати арешти майна боржника та інші обмеження щодо розпорядження його майном незалежно від суб'єкта їх накладення, якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності боржника або відновленню його платоспроможності.

18. Стаття 23 Закону встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення. При цьому всі грошові вимоги кредиторів до боржника повинні бути виражені в національній валюті України. Якщо зобов'язання боржника виражені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

{Пункт 18 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

При цьому після включення таких вимог до реєстру вимог кредиторів на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

{Пункт 18 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

19. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в ліквідаційній процедурі у шосту чергу. Такі кредитори не беруть участі в представницьких органах кредиторів (зборах та комітеті кредиторів).

Слід мати на увазі, що звернення до господарського суду з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство - це право кредитора. Крім випадків, прямо передбачених Законом, господарський суд не може включити відповідні грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів поза волею кредитора.

Кредитор, вимоги якого визнані господарським судом, має право на отримання від розпорядника майна інформації щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником та розпорядником майна.

Грошові вимоги всіх конкурсних і забезпечених кредиторів незалежно від того, чи є заперечення стосовно цих вимог, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні.

Грошові вимоги засновників (учасників) боржника - юридичної особи, які виникли з такої участі, не підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів.

{Пункт 19 доповнено новим абзацом п'ятим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства задовольняються у ліквідаційній процедурі у п'яту чергу.

{Пункт 19 доповнено новим абзацом шостим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Згідно з абзацом четвертим частини восьмої статті 23 Закону до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають будь-які (незалежно від характеру правовідносин) поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури кредитори з поточними вимогами до боржника повинні звертатися з такими вимогами до останнього в межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, чи розглянуті відповідні вимоги у позовному провадженні.

У процедурі розпорядження майном боржник має право на підставі ухвали господарського суду задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів за умови їх задоволення одночасно та в повному обсязі відповідно до реєстру вимог кредиторів.

20. Стаття 24 Закону визначає порядок перевірки відповідності заяв конкурсних кредиторів вимогам Закону, яка триває протягом п'яти днів з моменту надходження відповідної заяви. У разі виявлення недоліків заяви господарський суд відповідною ухвалою зобов'язує заявника усунути їх в установлений судом строк. Якщо у цей строк недоліки усунуто, господарський суд приймає заяву та призначає її до розгляду, а в іншому випадку - повертає заяву, про що виносить ухвалу.

21. Попереднє засідання суду згідно із статтею 25 Закону повинно бути проведено не пізніше двох місяців та десяти днів і тільки у разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Вирішення питання про те, чи є кількість кредиторів великою, покладається на господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи; при цьому має братися до уваги не лише кількісний склад кредиторів, але й склад грошових вимог, наявність і зміст заперечень розпорядника майна, боржника, інших кредиторів тощо.

Останній абзац частини другої цієї статті містить вичерпний перелік підстав для внесення змін до затвердженого господарським судом реєстру вимог кредиторів.

У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).

{Пункт 21 доповнено новим абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Що ж до черговості задоволення вимог кредиторів, які пов'язані зі сплатою штрафних санкцій, то такі вимоги стосуються всіх кредиторів незалежно від забезпеченості їх грошових вимог.

{Пункт 21 доповнено новим абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

22. Статтею 26 Закону визначено склад і компетенцію зборів кредиторів та комітету кредиторів.

Учасниками зборів кредиторів є лише конкурсні кредитори, визнані такими господарським судом та вимоги яких внесено до реєстру вимог кредиторів. Усі інші учасники справи про банкрутство мають лише право дорадчого голосу.

На відміну від попередньої редакції Закону, перші збори кредиторів є повноважними, якщо на них присутні кредитори, що мають не менше ніж дві третини голосів. Наступні збори вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що мають більше половини голосів.

Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються голоси кредиторів, які мають вимоги у вигляді сплати сум неустойки (штрафу, пені) та інших фінансових санкцій, відшкодування моральної шкоди, судового збору у справі про банкрутство.

До припинення провадження у справі про банкрутство погашення (задоволення) вимог конкурсних кредиторів боржником або третьою особою у випадках, передбачених Законом, не позбавляє їх права на голосування на зборах кредиторів, якщо інше не встановлено Законом.

При формуванні комітету кредиторів кредитор, що має двадцять п'ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів.

Законом розширено компетенцію зборів кредиторів шляхом надання їм права схвалювати план санації у процедурі розпорядження майном.

23. Статтею 27 Закону врегульовано питання стосовно закінчення процедури розпорядження майном. Перехід до наступних судових процедур або припинення провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном відбувається у судовому засіданні, яке має назву підсумкового. Питання щодо переходу до наступних процедур банкрутства господарський суд вирішує з урахуванням рішення зборів кредиторів.

Водночас якщо зборами кредиторів не прийнято відповідне рішення або заявлено клопотання про визнання боржника банкрутом, то господарський суд за визначених Законом обставин може ввести процедуру санації.

24. За приписами статті 28 Закону запроваджено офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації з метою виявлення інвесторів.

Санація вводиться на строк шість місяців і цей строк може бути продовжено господарським судом, але не більше ніж на дванадцять місяців.

Господарський суд може також за заявою керуючого санацією зняти арешт з майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном, незалежно від органу, яким застосовано відповідні обмеження, у разі якщо такі арешти чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації, господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.

Процедура санації може бути припинена достроково у випадку невиконання плану санації та/або поточних зобов'язань боржника.

Що ж до плану санації, то Законом встановлено, що у разі можливості проведення санації боржника арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією) у випадках, передбачених Законом, протягом строку, на який введено процедуру розпорядження майном боржника, або трьох місяців з дня винесення ухвали про введення процедури санації боржника зобов'язаний подати до господарського суду схвалений та погоджений відповідно до Закону план санації боржника.

25. Можливість оскарження керуючим санацією дій або бездіяльності уповноважених державних органів щодо погодження плану санації передбачена статтею 29 Закону. Відповідна заява керуючого санацією розглядається у межах провадження у справі про банкрутство. При цьому погодження плану санації іншими органами Законом не вимагається.

План санації повинен передбачати порядок погашення вимог кредиторів з урахуванням черговості, встановленої Законом.

Зміни до плану санації затверджуються господарським судом у порядку, встановленому Законом для затвердження плану санації.

26. Стаття 30 Закону містить новелу, пов'язану з погодженням плану санації забезпеченими кредиторами. Зокрема, якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти погодження плану санації, інші кредитори на зборах кредиторів можуть прийняти одне з рішень, передбачених частиною третьою цієї статті Закону.

{Абзац перший пункту 26 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Іншу новелу вміщено у статті 31 Закону, якою передбачено можливість виконання зобов'язань боржника у процедурі санації власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника.

Власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника може ініціювати таку процедуру за умови наявності у нього коштів, достатніх для погашення всіх вимог конкурсних кредиторів, та подання доказів, що це підтверджують. З цією метою власник повинен звернутися до господарського суду з відповідною заявою. Усі розрахунки з конкурсними кредиторами відповідна особа повинна здійснити протягом одного місяця з моменту винесення господарським судом ухвали про задоволення заяви.

Іншими новими способами відновлення платоспроможності боржника порівняно з попередньою редакцією Закону є збільшення статутного капіталу боржника та відчуження майна боржника шляхом заміщення активів (статті 32, 34 Закону).

У разі заміщення активів створюється господарське товариство, якому передаються всі активи та майнові права боржника, в тому числі відступаються права вимоги, з переведенням на нього пропорційно боргів за вимогами поточних кредиторів. Розмір статутного капіталу новоствореного товариства визначається як різниця між вартістю майнових активів та вартістю боргів за вимогами конкурсних кредиторів.

{Абзац п'ятий пункту 26 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

Задоволення боржником у повному обсязі вимог кредиторів за рахунок суми, вирученої внаслідок заміщення активів та їх продажу, є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство боржника за заявою керуючого санацією у зв'язку з затвердженням звіту керуючого санацією.

{Пункт 26 доповнено новим абзацом шостим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

27. За змістом статті 36 Закону продовження строку санації може мати місце після внесення відповідних змін до плану санації та лише в межах максимального строку, передбаченого частиною першою статті 28 Закону, тобто вісімнадцяти місяців.

Керуючий санацією продовжує виконувати свої обов'язки до моменту передачі справ ліквідатору або призначення його ліквідатором у встановленому Законом порядку (у разі визнання господарським судом боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури) або до моменту призначення керівника боржника у встановленому чинним законодавством порядку та передачі йому справ (у разі затвердження господарським судом звіту керуючого санацією або мирової угоди). З метою призначення керівника боржника керуючий санацією повідомляє орган або посадову особу органу, до компетенції якого належить призначення керівника (органів управління) боржника, та у разі необхідності забезпечує проведення зборів чи засідання таких органів.

{Пункт 27 доповнено абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

28. Відповідно до статті 37 Закону ліквідаційна процедура вводиться строком на дванадцять місяців без можливості його продовження.

З урахуванням обставин конкретної справи та з метою забезпечення ефективної роботи ліквідатора банкрута ліквідаційна процедура може бути введена на строк, менший ніж 12 місяців.

Постанова про визнання боржника банкрутом приймається господарським судом у випадках, передбачених частинами третьою і четвертою статті 27, частиною дванадцятою статті 28, частиною восьмою статті 29, частиною восьмою статті 33, частиною дев'ятою статті 34, частиною шостою, одинадцятою статті 36, частиною тринадцятою статті 85, частиною четвертою статті 90, частиною сьомою статті 93, частиною третьою статті 94, частиною другою статті 95 Закону тощо.

Про час проведення засідання суду, в якому вирішуватиметься питання про визнання боржника банкрутом, обов'язково повідомляються учасники провадження у справі. За відсутності доказів такого повідомлення господарський суд має відкласти розгляд справи.

Господарський суд може встановити періодичність (не рідше ніж один раз на місяць) подання ліквідатором суду звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище та майно боржника, а також про заплановані заходи щодо продажу майна боржника.

У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов'язків господарський суд застосовує заходи, передбачені частиною дванадцятою статті 41 Закону.

З метою забезпечення реалізації передбачених чинним законодавством прав органів державної служби доходів і зборів (зокрема, щодо проведення перевірки боржника) постанова про визнання боржника банкрутом повинна надсилатися відповідному органу.

{Абзац сьомий пункту 28 із змінами, внесеними згідно Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Визнання боржника банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури не перешкоджає застосуванню до боржника в подальшому процедур санації та мирової угоди, за винятком спрощеної процедури банкрутства, передбаченої статтею 95 Закону, оскільки метою введення останньої є припинення (ліквідація) господарюючого суб'єкта.

Якщо в ліквідаційній процедурі бере участь юридична особа, якій передаються в управління непродані активи боржника (частина шоста статті 45 Закону), то у цьому випадку боржником і кредиторами укладається мирова угода, яка згідно з приписами частини дев'ятої статті 77 Закону підписується керівником такої юридичної особи і повинна передбачати, зокрема, задоволення грошових вимог кредиторів на суму вартості майна боржника.

Провадження у справі про банкрутство у такому випадку може бути припинено лише у зв'язку із затвердженням мирової угоди. Розірвання і визнання недійсною відповідної мирової угоди та відновлення вимог кредиторів здійснюється на загальних підставах, встановлених Законом (частина восьма статті 82 Закону).

{Пункт 28 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

29. Статтею 38 Закону передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.

У зв'язку з цим здійснюється капіталізація платежів за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 765 "Про реалізацію статей 45 і 92 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Що ж до витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, то їх капіталізація чинним законодавством не передбачена. У ліквідаційній процедурі в установлений Законом строк можуть бути заявлені лише ті вимоги щодо витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, які виникли в процедурах розпорядження майном та санації, оскільки після визнання боржника банкрутом відповідні зобов'язання не виникають.

Після оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом поточні вимоги (грошові вимоги, що виникли під час проведення процедур банкрутства), стають конкурсними вимогами та можуть бути заявлені згідно з частиною першою статті 38 Закону.

Заяви з такими грошовими вимогами надсилаються кредиторами безпосередньо до господарського суду, який призначає їх до розгляду в судовому засіданні. Відповідно до Закону України "Про судовий збір" зазначені заяви оплачуються судовим збором.

Розгляд грошових вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі статті 23 Закону. За результатами розгляду грошових вимог кредиторів господарський суд заново затверджує реєстр вимог кредиторів (з урахуванням визнаних конкурсних вимог) та зобов'язує ліквідатора сформувати представницькі органи кредиторів (збори кредиторів та комітет кредиторів) у порядку, передбаченому статтею 26 Закону. Подальший рух справи в ліквідаційній процедурі має відбуватися тільки за участю новостворених представницьких органів кредиторів. Зокрема, це стосується переходу з ліквідаційної процедури до процедури санації або затвердження мирової угоди, прийняття рішення щодо реалізації активів банкрута, надання оцінки діяльності ліквідатора, затвердження звіту ліквідатора.

Законом обмежено строк подання заяв кредиторів, грошові вимоги яких виникли під час проведення процедур банкрутства, двома місяцями з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Такі грошові вимоги включаються до четвертої черги, за винятком грошових вимог, черговість задоволення яких визначена Законом [забезпечені вимоги; вимоги щодо виплати заробітної плати; вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо] та грошових вимог, що становлять штрафні санкції, які підлягають включенню у відповідну чергу. Вимоги кредиторів, які у встановлений строк не звернулися до господарського суду, погашаються в шосту чергу.

{Пункт 29 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

30. Статтею 39 Закону передбачено право власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника виконати зобов'язання боржника. Розгляд відповідної заяви та проведення розрахунків з кредиторами здійснюється в порядку, визначеному статтею 31 Закону.

31. Порядок продажу майна банкрута врегульовано статтею 44 Закону. При цьому продаж майна частинами здійснюється лише у випадку, коли не вдалося реалізувати майно боржника у вигляді цілісного майнового комплексу.

Новою редакцією Закону на відміну від попередньої редакції ліквідатору надається право вибору способу продажу активів банкрута для забезпечення відчуження майна за найвищою ціною. Такими способами є проведення аукціону та продаж безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Законом визначено склад майна, яке може продаватися ліквідатором на аукціоні (частина друга статті 44 Закону) та активів, які можуть бути реалізовані безпосередньо юридичній або фізичній особі (частина шоста статті 44 Закону). Особи, з якими ліквідатором укладено договори на реалізацію майна банкрута, мають провести розрахунки не пізніше моменту передачі їм придбаного майна.

Усі спори, пов'язані з реалізацією майна банкрута, вирішуються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

32. Задоволення вимог кредиторів має здійснюватися в порядку черговості, встановленої статтею 45 Закону.

Водночас частиною дев'ятою статті 45 Закону передбачено, що без дотримання правил черговості здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення.

33. З числа положень Закону, в яких ідеться про продаж майна у провадженні справи про банкрутство, господарським судам слід виходити насамперед з тих приписів, які визначають відповідну судову процедуру і вміщені в розділі III "Ліквідаційна процедура" (оцінка майна банкрута; продаж майна банкрута; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо) та в статтях, що визначають процедуру санації (продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу; відчуження майна боржника шляхом заміщення активів; продаж частини майна боржника тощо). Що ж до норм розділу IV Закону "Продаж майна у провадженні у справі про банкрутство", то вони застосовуються господарськими судами, якщо відповідне питання не врегульовано зазначеними приписами.

{Абзац перший пункту 33 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, порядок організації проведення аукціонів встановлюється органом, уповноваженим управляти державним майном.

З метою запобігання порушенню прав кредиторів господарський суд відповідно до частини десятої статті 41 Закону може зобов'язати ліквідатора надавати інформацію щодо продажу майна боржника (умов, порядку та черговості продажу).

Організатор аукціону згідно з частиною шостою статті 49 Закону визначається замовником аукціону за конкурсом. Чинним законодавством не передбачено ліцензування діяльності з проведення торгів, тому організатором аукціону може бути особа, яка відповідно до установчих документів має право на здійснення такої діяльності. В разі виникнення під час проведення ліквідаційної процедури спору відносно визначення організатора аукціону, господарський суд перевіряє порядок визначення ліквідатором організатора аукціону. В такому випадку організатор аукціону залучається судом до участі у провадженні у справі про банкрутство. З моменту визнання організатора аукціону учасником провадження у справі про банкрутство, він має право на оскарження виключно тих судових рішень, які стосуються організації та проведення аукціону за його участю.

{Абзац четвертий пункту 33 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013; в редакції  Листа Вищого господарського суду № 01-06/1686/14 від 04.11.2014}

Граничний строк проведення аукціону обмежений двома місяцями (стаття 52 Закону), якщо інше не встановлено законом або договором.

Положеннями статей 65, 66 Закону врегульовано питання стосовно можливості зниження початкової вартості майна, що продається на аукціоні.

{Пункт 33 доповнено новим абзацом шостим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Вперше аукціон проводиться без можливості зниження початкової вартості, якщо інше не встановлено договором про проведення аукціону.

{Пункт 33 доповнено новим абзацом сьомим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

У разі закінчення аукціону без визначення переможця проводиться повторний аукціон зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків та з можливістю подальшого зниження початкової вартості на самому аукціоні, але не нижче, ніж до граничної вартості, - 50 відсотків початкової вартості (наприклад, майно має початкову вартість 100 грн.; відповідно на першому повторному аукціоні вартість майна становить 80 грн., але може бути знижена до 40 грн.). При цьому про наведене зазначається у відповідному оголошенні.

{Пункт 33 доповнено новим абзацом восьмим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Другий повторний аукціон проводиться зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків від вартості першого повторного аукціону та за відсутності бажаючих укласти договір початкова вартість знижується на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір (відповідно на другому повторному аукціоні вартість майна становить 60 грн., але може бути знижена до 1 грн.).

{Пункт 33 доповнено новим абзацом дев'ятим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Можливості проведення третього повторного аукціону Законом не передбачено".

{Пункт 33 доповнено новим абзацом десятим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

{Абзац одинадцятий пункту 33 виключено на підставі Листа Вищого господарського суду № 01-06/1686/14 від 04.11.2014}

Передбачена також можливість проведення електронних торгів (стаття 67 Закону).

У разі продажу майна до господарського суду можуть бути оскаржені:

рішення про скасування аукціону організатором (частина четверта статті 54 Закону);

рішення про анулювання організатором результатів аукціону (частина друга статті 55 Закону);

результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону (частина третя статті 55 Закону);

рішення про визнання або про відмову у визнанні заявника учасником торгів (частина шоста статті 61 Закону).

{Пункт 33 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

34. Статтею 77 Закону визначено, що мирова угода укладається на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, проте у процедурі розпорядження майном боржника - лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.

Якщо мирова угода містить умови про виконання зобов'язань боржника третьою особою, то вона має бути підписана, крім сторін, ще й керівником третьої особи (якщо нею є юридична особа) чи суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою.

Мирова угода, яка укладається стосовно державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, має бути попередньо погоджена з органом, уповноваженим управляти державним майном.

З метою недопущення порушення прав забезпечених кредиторів Законом передбачена необхідність схвалення укладеної боржником і кредиторами мирової угоди забезпеченими кредиторами (стаття 80 Закону).

За змістом статті 81 Закону заяву про затвердження мирової угоди до господарського суду може подати будь-яка із сторін цієї угоди, тобто як боржник, так і кредитори.

Статтею 82 Закону передбачено, що ухвала про припинення провадження у справі у зв'язку із затвердженням мирової угоди може бути оскаржена як учасниками провадження у справі про банкрутство, так і іншими особами, права і законні інтереси яких порушені або можуть бути порушені в результаті виконання мирової угоди.

Лише конкурсні кредитори мають право в межах справи про банкрутство подати до господарського суду заяву про визнання мирової угоди недійсною з підстав, передбачених цивільним законодавством України (частина друга статті 82 Закону).

Підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство є як визнання мирової угоди недійсною, так і її розірвання.

35. Передбачені Законом підстави припинення провадження у справі про банкрутство можуть бути поділені на дві групи. До першої з них належать ті, що зумовлені наявністю обставин, які перешкоджають подальшому провадженню у справі (пункти 1 - 3, 8 - 11 частини першої статті 83 Закону), а до другої - підстави, пов'язані із застосуванням до боржника процедур банкрутства (пункти 4 - 7 частини першої цієї ж статті).

При цьому пункт 8 частини першої статті 83 Закону підлягає застосуванню у разі порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

{Пункт 35 доповнено новим абзацом другим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

В ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі на підставі пунктів 4 - 7 частини першої статті 83 Закону має бути зазначено про те, що:

- вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними;

- виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Наведений у статті 83 Закону перелік підстав припинення провадження у справі не є вичерпним, оскільки відповідно до пункту 12 частини першої цієї статті провадження у справі може бути припинено і в інших випадках, передбачених Законом та іншими законами України.

36. Розділом VII Закону визначено особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємницької діяльності.

36.1. Провадження у справах про банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну або іншу цінність, може бути припинено за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування у разі надання ними гарантій задоволення всіх вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями. Якщо ж вимоги кредиторів такого суб'єкта підприємницької діяльності не будуть погашені протягом поточного та наступного календарних років, то, зокрема, провадження у справі про банкрутство може здійснюватися на загальних підставах.

Особливим статусом наділені містоутворюючі та особливо небезпечні суб'єкти господарювання.

Майно суб'єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус, може бути продано лише як цілісний майновий комплекс, за винятком випадку, коли його двічі не продано на аукціоні (конкурсі). Перелік майна, що продається частинами, погоджується з органом, до компетенції якого належить сфера діяльності боржника.

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування можуть поручитися за виконання зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності, що має суспільну цінність або особливий статус. Умови такої поруки визначено частинами дев'ятою і десятою статті 85 Закону.

36.2. Статтею 86 Закону до особливостей розгляду справ про банкрутство сільськогосподарських підприємств віднесено забезпечення переважного права розташованих у цій же місцевості сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств на придбання належних боржнику об'єктів нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва, за ціною, визначеною на торгах.

36.3. Як особливість розгляду справи про банкрутство страховика стаття 87 Закону визначає укладення мирової угоди лише за умови погашення заборгованості за вимогами кредиторів першої і другої черг, заборгованості за вимогами застрахованих осіб, вигодонабувачів, страхувальників за договорами обов'язкового страхування, а також вимогами, пов'язаними з відшкодуванням сум компенсаційних виплат і витрат у зв'язку із здійсненням компенсаційних виплат за договорами обов'язкового страхування.

36.4. Стаття 88 Закону передбачає особливості банкрутства не лише професійних учасників ринку цінних паперів, як у попередній редакції Закону, а й інститутів спільного інвестування. При цьому встановлено, що продаж цінних паперів, належних професійному учаснику ринку цінних паперів, здійснюється на торгах організатора торгівлі на ринку цінних паперів.

36.5. Підставою для визнання банкрутом фізичної особи-підприємця визнається нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та/або виконати обов'язок зі сплати обов'язкових платежів (частина друга статті 90 Закону).

За приписами частини шостої статті 91 Закону ліквідатор банкрута - фізичної особи - підприємця призначається господарським судом у порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна. Тобто кандидатура ліквідатора визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство.

З визнанням фізичної особи - підприємця банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури:

- настають строки виконання зобов'язань банкрута;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових (економічних) санкцій за зобов'язаннями банкрута;

- припиняється стягнення з банкрута за усіма виконавчими документами.

Водночас за зобов'язаннями (вимогами), не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, нарахування фінансових (економічних) санкцій та стягнення за виконавчими документами не припиняється (частина п'ята статті 91 Закону).

До наслідків визнання фізичної особи - підприємця банкрутом віднесено також позбавлення такої особи на три роки права на здійснення реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності, на придбання майна або отримання грошових коштів у кредит, укладання договору поруки і передання майна в заставу (частини восьма і дев'ята статті 92 Закону).

Статтею 92 Закону передбачено, що кошти, одержані від продажу майна фізичної особи-підприємця, вносяться на спеціальний банківський рахунок. Порядок і розмір задоволення вимог кредиторів зазначаються господарським судом в ухвалі за наслідками розгляду грошових вимог (частина перша статті 92 Закону). Цією ж нормою визначено черговість задоволення вимог кредиторів фізичної особи - підприємця, яка включає три черги.

Новелою у регулюванні банкрутства фізичної особи - підприємця є те, що звільнення її від зобов'язань у зв'язку з припиненням провадження у справі про банкрутство не допускається, якщо боржник ухилявся від виконання зобов'язань щодо погашення боргів, вчинив дії щодо приховування майна, не надавав необхідну інформацію або надавав недостовірну інформацію господарському суду, який розглядає справу про банкрутство, про що господарський суд виносить відповідну ухвалу (частини п'ята і шоста статті 92 Закону).

36.6. Для ініціювання процедури санації боржника його керівником згідно із статтею 94 Закону повинна бути отримана письмова згода на впровадження відповідного плану санації та на призначення керуючим санацією керівника боржника не лише кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50 відсотків кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку, а й усіх забезпечених кредиторів.

У такій процедурі розпорядник майна, який діє одночасно з керуючим санацією - керівником боржника, призначається в порядку, встановленому Законом, тобто його кандидатура визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство. Трудові ж відносини керівника боржника з працедавцем зупиняються на час виконання повноважень керуючого санацією, однак він отримує заробітну плату в тому ж розмірі, в якому він її отримував до призначення керуючим санацією.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено введення ліквідаційної процедури у разі пред'явлення боржником недостовірних відомостей про його майнові активи або у разі неможливості відновлення платоспроможності згідно з планом санації.

36.7. Як передумову звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство боржника, що ліквідується власником, визначено дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства (стаття 95 Закону).

Порушення провадження у справі про банкрутство боржника, що ліквідується власником, здійснюються у підготовчому засіданні суду за результатами перевірки судом дотримання заявником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до цивільного та господарського законодавства та вимог частини четвертої статті 11 Закону щодо наявності майна, достатнього для покриття судових витрат.

Вирішення питання щодо визнання банкрутом такого боржника та призначення ліквідатора повинно здійснюватися в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі, в якому судом перевіряється поданий ліквідаційний баланс боржника та з'ясовується факт недостатності вартості майна боржника для задоволення вимог кредиторів. Ліквідатором боржника, що ліквідується власником, може бути голова ліквідаційної комісії або арбітражний керуючий, який призначається в порядку, встановленому Законом для призначення розпорядника майна, тобто кандидатура арбітражного керуючого на призначення ліквідатором визначається судом за допомогою автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство (частина друга статті 95 Закону).

Призначення голови ліквідаційної комісії ліквідатором боржника, що ліквідується власником, здійснюється господарським судом у виняткових випадках (в залежності від конкретних обставин справи), оскільки голова ліквідаційної комісії (ліквідатор) підпадає під ознаки заінтересованої особи стосовно боржника і відповідно до частини шостої статті 95 Закону несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.

Заяви кредиторів про грошові вимоги до боржника, що ліквідується власником, подаються безпосередньо до господарського суду та оплачуються судовим збором. Розгляд грошових вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі здійснюється господарським судом в тому ж порядку, що і грошових вимог, заявлених на підставі статті 23 Закону. За результатами розгляду грошових вимог кредиторів господарським судом затверджується реєстр вимог кредиторів.

Залежно від кількості кредиторів та/або значних майнових активів боржника, що ліквідується власником, у справі про банкрутство можуть бути створені представницькі органи кредиторів за рішення господарського суду.

{Підпункт 36.7 пункту 36 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013 від 07.08.2013}

36.8. Статтею 96 Закону врегульовано особливості банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, крім підприємств, що є об'єктами власності Автономної Республіки Крим та комунальної власності. Орган, уповноважений управляти державним майном, залучається до участі у відповідній справі, бере участь у зборах і комітеті кредиторів з правом дорадчого голосу та за його участю господарським судом призначається керуючий санацією, ліквідатор банкрута.

Запобігання банкрутству таких підприємств може здійснюватися шляхом застосування поруки в порядку, передбаченому статтею 85 Закону, а обов'язковою умовою провадження у справах про їх банкрутство є визначення початкової вартості майна та майнових прав цих підприємств відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (частина тринадцята статті 96 Закону).

37. Розділ VIII Закону присвячений питанням, пов'язаним з діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Порядок призначення та усунення арбітражного керуючого у справі про банкрутство врегульовано статтею 114 Закону.

Розпорядник майна призначається господарським судом із застосуванням автоматизованої системи з відбору кандидатів на призначення арбітражного керуючого у справах про банкрутство, керуючий санацією та ліквідатор - за клопотанням комітету кредиторів, а у разі відсутності такого клопотання - за ініціативою суду, крім випадків, передбачених Законом. На державні підприємства та підприємства, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) призначаються господарським судом з урахуванням додаткових вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Господарський суд може усунути арбітражного керуючого від виконання ним своїх обов'язків за клопотанням комітету кредиторів, органу, уповноваженого управляти державним майном (щодо державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків) або за власною ініціативою.

У новій редакції Закону до підстав усунення арбітражного керуючого віднесено також зловживання правами арбітражного керуючого, подання до суду неправдивих відомостей та відмову в наданні допуску до державної таємниці або скасування раніше наданого допуску.

Порядок визначення та сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого врегульовано у статті 115 Закону.

Грошова винагорода арбітражного керуючого визначається в розмірі мінімальних заробітних плат або середньомісячних заробітних платах керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи.

{Пункт 37 доповнено новим абзацом сьомим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

При цьому в разі неотримання керівником боржника заробітної плати за останні дванадцять місяців його роботи, основна грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень керуючого санацією, ліквідатора визначається в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

{Пункт 37 доповнено новим абзацом восьмим згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Розпорядник майна має право на грошову винагороду, максимальний розмір якої не може перевищувати п'яти мінімальних заробітних плат на місяць. Сплата грошової винагороди розпоряднику майна здійснюється шляхом внесення заявником (кредитором або боржником) авансу на депозитний рахунок нотаріуса.

Керуючий санацією і ліквідатор має право на основну грошову винагороду (максимальний розмір якої не може перевищувати десяти мінімальних заробітних плат на місяць) та додаткову грошову винагороду в розмірі 5 відсотків від обсягу стягнутих на користь боржника активів (повернення коштів, майна, майнових прав), які на день порушення провадження у справі про банкрутство перебували у третіх осіб, а також 3 відсотків від обсягу погашених вимог конкурсних кредиторів.

При цьому господарському суду надано право зменшувати розмір оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), який визначається в середньомісячних заробітних платах керівника боржника, у разі якщо остання є надмірно високою порівняно з мінімальним розміром заробітної плати.

Право вимоги грошової винагороди розпорядника майна та основної грошової винагороди керуючого санацією та ліквідатора виникає в останній день кожного календарного місяця виконання ними своїх повноважень, а право вимоги додаткової грошової винагороди керуючого санацією та ліквідатора - з дня фактичного надходження до боржника стягнутих на його користь відповідних активів чи їх частини або з дня фактичного повного або часткового погашення вимог конкурсних кредиторів пропорційно їх обсягу.

Вимоги щодо виплати основної грошової винагороди арбітражному керуючому та відшкодування витрат арбітражного керуючого підлягають задоволенню у першу чергу, а вимоги щодо виплати додаткової грошової винагороди керуючому санацією або ліквідатору - у п'яту чергу.

Сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого здійснюються за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

У разі припинення провадження у справі банкрутство на підставі пункту 11 частини 1 статті 83 Закону сплата грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого покладається на кредитора, за заявою якого порушено провадження у справі.

{Пункт 37 доповнено новим абзацом згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013  від 07.08.2013}

Звіти арбітражного керуючого про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування його витрат повинні бути схвалені або погоджені комітетом кредиторів, а звіти за підсумками судових процедур (розпорядження майном, санації, ліквідації) - затверджені господарським судом.

38. Розділом IX Закону врегульовано застосування господарськими судами процедур банкрутства, пов'язаних з іноземним провадженням.

Відповідні процедури, якщо інше не передбачено Законом або міжнародним договором України, застосовуються за принципом взаємності у випадках, зазначених у частині другій статті 119 Закону. Поняття взаємності наведено у частині третій тієї ж статті Закону.

39. Закон набирає чинності з 19.01.2013, за виключення окремих його положень.

Зокрема, положення Закону щодо процедури офіційного оприлюднення відомостей про справу про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет набирають чинності з 19.01.2014. До цієї дати офіційне оприлюднення відомостей про справу про банкрутство здійснюється в офіційних друкованих органах (газетах "Голос України" або "Урядовий кур'єр").

40. Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19.01.2013.

Наведене стосується й вирішення спорів, зазначених у частині четвертій статті 10, статті 20 та частині восьмій статті 23 Закону. Водночас положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (розділ IV Закону "Продаж майна у провадженні у справі про банкрутство" та статті Закону, що визначають процедури санації та ліквідації), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності, з урахуванням викладеного у пункті 33 цього Інформаційного листа. Якщо процедура продажу майна боржника розпочата до набрання чинності Законом, то вона повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 здійснено публікацію оголошення про продаж майна або комітетом кредиторів встановлено порядок реалізації майна боржника.

{Абзац другий пункту 40 в редакції Листа Вищого господарського суду № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Водночас положення Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство (оцінка майна, яке підлягає продажу; передання активів боржника, які залишаються не проданими на час закінчення ліквідаційної процедури тощо), застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання ним чинності, тобто до 19.01.2013. При цьому розпочата до набрання чинності Законом процедура продажу майна боржника повинна бути завершена в порядку, передбаченому у попередній редакції Закону, в разі якщо станом на 19.01.2013 здійснено публікацію оголошення про продаж майна або комітетом кредиторів встановлено порядок реалізації майна боржника. В такому випадку можуть бути застосовані положення частини другої статті 37 Закону, які передбачають перехід з ліквідаційної процедури до процедури санації.

{Абзац пункту 40 із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого господарського суду № 01-06/1149/2013  від 07.08.2013, № 01-06/1862/2013 від 26.12.2013}

Положення Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв'язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

Норми нової редакції Закону у справах про банкрутство відсутнього боржника не застосовуються, оскільки процедура банкрутства такого боржника цією редакцією Закону не передбачена. Тому заява (заяви) про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, подана (подані) до 19.01.2013, розглядаються за правилами попередньої редакції Закону.

Згідно з новою редакцією Закону державний орган з питань банкрутства не має повноважень надавати господарському суду пропозиції щодо кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків. У зв'язку з цим арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори) у справах про банкрутство, провадження в яких порушено до набрання чинності Законом, призначаються господарським судом без додержання відповідного припису попередньої редакції Закону.

41. Протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом продовжують діяти ліцензії на право здійснення діяльності арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), які стали суб'єктами незалежної професійної діяльності. Пунктом 6 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону встановлено, що протягом зазначеного строку державний орган з питань банкрутства безоплатно замінює за заявою арбітражного керуючого чинну на день набрання чинності Законом відповідну ліцензію на свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Після закінчення цього строку ліцензії втрачають чинність і арбітражні керуючі можуть виконувати свої обов'язки тільки на підставі свідоцтва.

Відповідні зміни внесено до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

42. Внесеними до статті 16 ГПК змінами встановлено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

43. Законом скасовано мораторій на реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких частка держави становить не менше 25 відсотків, в процедурі банкрутства, запроваджений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Провадження у справах про банкрутство, яке зупинено у зв'язку з Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", повинно поновлюватися і реалізація відповідного майна має здійснюватися в порядку, передбаченому Законом.

44. Внесено низку змін до Закону України "Про виконавче провадження".

Це, зокрема, стосується заборони на реалізацію заставленого майна боржника і запровадження такої підстави зупинення виконавчого провадження, як затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство (стаття 37 Закону України "Про виконавче провадження").

За приписами статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону виконавче провадження закінчується після офіційного оприлюднення постанови про визнання боржника банкрутом, і з цього моменту грошові вимоги до боржника за виконавчими документами погашаються в порядку, передбаченому Законом. При цьому виконавчі документи надсилаються до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом.

Статтю 50 Закону України "Про виконавче провадження" доповнено частиною четвертою, яка визначає наслідки закінчення виконавчого провадження у зв'язку з офіційним оприлюдненням повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Новелою є те, що у цьому випадку виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання повторно лише якщо відповідні грошові вимоги не вважаються погашеними згідно із Законом. Наведене можливо лише у разі банкрутства фізичних осіб - підприємців (статті 90 - 92 Закону).

{Пункт 45 відкликано на підставі Листа Вищого господарського суду № 01-06/1898/15 від 27.10.2015}

46. З повним текстом Закону можна ознайомитися у газеті "Голос України" від 18.01.2012 № 8 - 9, а також в юридичних інформаційно-пошукових системах, зокрема, "Законодавство" та "Ліга".

Про викладене повідомляється в порядку інформації та для врахування у розгляді справ про банкрутство.

Голова Вищого господарського
суду України


В. Татьков



вгору