Про амністію
Закон України від 11.07.20031131-IV
Документ 1131-IV, чинний, поточна редакція — Прийняття від 11.07.2003
( Остання подія — Набрання чинності, відбулась 12.08.2003. Подивитися в історії? )

                                                          
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про амністію
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 36, ст.283 )

Керуючись принципом гуманізму та відповідно до статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ), положень Кримінального кодексу
України ( 2341-14 ) і Закону України "Про застосування амністії в
Україні" ( 392/96-ВР ) Верховна Рада України
п о с т а н о в л я є:
Стаття 1. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням
волі, осіб, засуджених за умисні злочини, за які законом
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше
п'яти років, та за злочини, вчинені з необережності, за які
законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не
більше десяти років:
а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або
дітей-інвалідів;
в) вагітних жінок;
г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55
років;
ґ) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років,
а також батьків - інвалідів першої групи, які потребують
стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших
працездатних дітей;
д) ветеранів війни;
е) інвалідів першої, другої та третьої груп, а також хворих
на туберкульоз, онкологічні захворювання (другої, третьої та
четвертої клінічних груп) та інші тяжкі захворювання, що
перешкоджають відбуванню покарання;
є) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Стаття 2. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням
волі, осіб, перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених за
умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день
набрання цим Законом чинності вони відбули не менше половини
призначеного строку основного покарання.
Стаття 3. Звільнити від покарання у виді позбавлення волі на
певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням
волі, осіб, крім перелічених у статті 1 цього Закону, засуджених
за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді
позбавлення волі на строк не більше п'яти років, та за злочини,
вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо вони
на день набрання цим Законом чинності відбули не менше третини
призначеного строку основного покарання.
Стаття 4. Звільнити від покарання у виді тримання у
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
а) осіб, засуджених вперше за злочини невеликої та середньої
тяжкості;
б) осіб, засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на
день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини
призначеного строку основного покарання.
Стаття 5. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
особам, засудженим до обмеження волі та позбавлення волі на певний
строк, які не підлягають звільненню від покарання на підставі
статей 1-4 цього Закону:
а) засудженим, які відбувають покарання у виправно-трудових
колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необережності;
б) засудженим, які відбувають покарання у виправно-трудових
колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили умисні злочини, якщо
вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше
половини призначеного строку основного покарання;
в) засудженим, які відбувають покарання у виправних центрах,
та особам, які засуджені до покарання у виді обмеження волі, якщо
вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше
третини призначеного строку основного покарання;
г) засудженим за умисні злочини, за які законом передбачено
покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років,
та за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено
покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Стаття 6. Звільнити від кримінальної відповідальності в
порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають
під дію статті 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких
перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи
не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не
набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання цим
Законом чинності.
Стаття 7. Амністія не застосовується до осіб:
а) які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі
та яким у порядку помилування смертну кару чи довічне позбавлення
волі замінено на позбавлення волі на певний строк;
б) які мають дві і більше судимості (в тому числі й ту, за
якою особа відбуває покарання) за вчинення тяжких злочинів за
Кримінальним кодексом України 1960 року ( 2001-05, 2002-05 ) та за
вчинення тяжких та особливо тяжких умисних злочинів за
Кримінальним кодексом України 2001 року ( 2341-14 );
в) яких засуджено за Кримінальним кодексом України 1960 року
( 2001-05, 2002-05 ) за вчинення тяжкого злочину та яких засуджено
за Кримінальним кодексом України 2001 року ( 2341-14 ) за вчинення
тяжкого та особливо тяжкого умисного злочину, які відбули менше
половини строку основного покарання;
г) до яких застосовувалися умовне засудження, відстрочка
виконання вироку чи відстрочка відбування покарання вагітним
жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років (статті 45,
46-1, 46-2 Кримінального кодексу України 1960 року
( 2001-05, 2002-05 ) та до яких застосовувалося звільнення від
відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 104
Кримінального кодексу України 2001 року ( 2341-14 ) і які під час
іспитового строку чи відстрочки виконання вироку знову вчинили
новий умисний злочин;
ґ) які після винесення вироку, але до повного відбуття
покарання вчинили новий умисний злочин;
д) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі
умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом
невідбутої частини покарання;
е) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і
вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність
чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;
є) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків -
інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя,
здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та
інтереси цих батьків;
ж) до яких протягом 1993-2003 років було застосовано амністію
або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які
знову вчинили умисний злочин;
з) які вчинили злочини, що спричинили загибель двох і більше
осіб;
и) до осіб, яких засуджено за особливо тяжкі злочини;
і) які злісно порушують режим у період відбування покарання;
й) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи
засуджено за злочини проти основ національної безпеки України
(статті 109-114; статті 56-60, 62, 63 Кримінального кодексу
України (далі - КК України, 1960 р. ( 2001-05, 2002-05 ); умисне
вбивство (стаття 115; статті 93, 94 КК України, 1960 р.); умисне
тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (стаття 121
частина 2; стаття 101 частини 2 і 3 КК України, 1960 р.);
викрадення малолітнього (стаття 146 частина 2; стаття 124 КК
України, 1960 р.); захоплення заручників (стаття 147; стаття 123-1
КК України, 1960 р.); торгівля людьми (стаття 149; стаття 124-1 КК
України, 1960 р.); згвалтування при обтяжуючих обставинах (стаття
152 частини 3 і 4; стаття 117 частини 3 і 4 КК України, 1960 р.);
грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 186 частини 3, 4 і 5;
стаття 141 частини 2, 3 і 4 КК України, 1960 р.); розбій (стаття
187; статті 86, 142 КК України, 1960 р.); розкрадання державного
або колективного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1 КК
України, 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (стаття 189
частини 2, 3 і 4; стаття 86-2 частини 2 і 3; стаття 144 частини 2
і 3 КК України, 1960 р.); привласнення, розтрату майна або
заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем при
обтяжуючих обставинах (стаття 191 частини 4 і 5; стаття 84 частина
4 КК України, 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання,
перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або
збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів
державної лотереї (стаття 199; стаття 79 КК України, 1960 р.);
контрабанду при обтяжуючих обставинах (стаття 201 частина 2;
стаття 70 частина 2 КК України, 1960 р.); протидію законній
господарській діяльності при обтяжуючих обставинах (стаття 206
частини 2 і 3); бандитизм (стаття 257; стаття 69 КК України,
1960 р.); терористичний акт (стаття 258); викрадення,
привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів,
вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними
шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття
262; стаття 223 КК України, 1960 р.); угон або захоплення
залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового
судна (стаття 278; стаття 217-2 КК України, 1960 р.); блокування
транспортних комунікацій при обтяжуючих обставинах (стаття 279
частина 3; стаття 217-3 частина 3 КК України 1960 р.); незаконне
заволодіння транспортним засобом при обтяжуючих обставинах (стаття
289 частини 2 і 3; стаття 215-3 частини 2 і 3 КК України, 1960
р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх
аналогів або прекурсорів (стаття 305; стаття 70-1 КК України,
1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307; стаття 229-1 КК
України, 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних
засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними
шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття
308; 229-2 КК України, 1960 р.); викрадення, привласнення,
вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або
зловживання службовим становищем (стаття 312; стаття 229-19 КК
України, 1960 р.); погроза або насильство щодо працівника
правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (стаття 345
частина 2); примушування до виконання чи невиконання
цивільно-правових зобов'язань при обтяжуючих обставинах (стаття
355 частина 3; стаття 198-2 частина 3 КК України, 1960 р.);
погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи
присяжного при обтяжуючих обставинах (стаття 377 частина 2);
заподіяння тілесних ушкоджень судді або працівникові
правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (стаття 189-4
частина 2 КК України, 1960 р.); посягання на життя працівника
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони
громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця
(стаття 348; стаття 190-1 КК України, 1960 р.); захоплення
представника влади або працівника правоохоронного органу як
заручника (стаття 349); зловживання владою або службовим
становищем при обтяжуючих обставинах (стаття 364 частини 2 і 3;
стаття 165 частина 2 КК України, 1960 р.); перевищення влади або
службових повноважень при обтяжуючих обставинах (стаття 365
частини 2 і 3; стаття 166 частини 2 і 3 КК України, 1960 р.);
одержання хабара при обтяжуючих обставинах (стаття 368 частини 2 і
3; стаття 168 частини 2 і 3 КК України, 1960 р.); посягання на
життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх
діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379;
стаття 190-1 КК України, 1960 р.); дії, що дезорганізують роботу
виправних установ (стаття 392; стаття 69-1 КК України, 1960 р.);
втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393; стаття
183 КК України, 1960 р.), а також за злочини, передбачені
частинами 2 і 4 статті 404 (пунктами "б" і "в" статті 234 КК
України, 1960 р.); частиною 2 статті 405 (пунктом "а" статті 236
КК України, 1960 р.); частиною 3 статті 406 (пунктом "в" статті
238 КК України, 1960 р.); частиною 2 статті 408 (пунктом "в"
статті 241 КК України, 1960 р.); частиною 3 статті 420 (пунктом
"г" статті 251 КК України, 1960 р.); частиною 3 статті 423
(пунктом "в" статті 254 КК України, 1960 р.); частинами 2 і 3
статті 424 (пунктами "б" і "в" статті 254-2 КК України, 1960 р.);
частиною 2 статті 426 (пунктом "б" статті 254-3 КК України,
1960 р.); статтею 447 (статтею 63-1 КК України, 1960 р.).
Стаття 8. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених судами
України, а також судами колишнього СРСР на території України,
незалежно від місця відбування цими особами покарання.
Стаття 9. Виконання цього Закону покладається на суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною
ініціативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та
досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а
також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх
захисників чи законних представників.
Застосування цього Закону здійснюється щодо:
осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких
перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства,
- за поданням цих органів, погодженим з прокурором або за заявою
самої особи, її захисника чи законного представника;
осіб, виконання вироків яким відстрочено в порядку,
передбаченому законом, умовно засуджених, звільнених від
відбування покарання з випробуванням та яких засуджено до
покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, - за поданням органу
виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ, який
здійснює контроль за поведінкою засудженого або за заявою самої
особи, її захисника чи законного представника;
засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі або
відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі чи тримання в
дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, - за поданням
начальника кримінально-виконавчої установи, погодженим з
відповідною спостережною комісією або службою у справах
неповнолітніх, командування дисциплінарного батальйону, військової
частини, начальника гарнізону, органів управління Військової
служби правопорядку у Збройних Силах України або за заявою самого
засудженого, його захисника чи законного представника. До подання
додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа
засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про
застосування амністії.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено
судами України і які відбувають покарання на території іншої
держави, вирішує суд, який постановив вирок.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою.
Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо
неповнолітньої особи, участь її законного представника в судовому
засіданні є обов'язковою.
За наявності належним чином оформлених повноважень у судовому
засіданні бере участь захисник.
Стаття 10. Застосування амністії не допускається, якщо
обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування
амністії, свою згоду подає до суду в усній чи письмовій формі з
обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
Стаття 11. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на
підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та
відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Така особа викликається в судове засідання і може давати
пояснення.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої
застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії
відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено
підготовку матеріалів для вирішення питань, пов'язаних із
застосуванням цього Закону, надається право вимагати від
відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги мають бути
виконані негайно.
Стаття 12. Особам, яким скорочується невідбута частина
покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня
набрання цим Законом чинності. Про дату закінчення відбування
покарання засудженому сповіщається протягом місяця від дня
опублікування цього Закону.
Стаття 13. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.
Під дію статті 1 цього Закону підпадають:
неповнолітні, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18
років;
не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають
дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом
чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їхнього віку;
вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки;
чоловіки та жінки, які на день набрання цим Законом чинності
досягли відповідно 55-річного та 50-річного віку;
чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, якщо
батьки досягли 70-річного віку на день набрання цим Законом
чинності;
чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, що
визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим Законом
чинності;
ветерани війни - учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 );
особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами
першої, другої чи третьої груп до набрання цим Законом чинності;
особи, яких до набрання цим Законом чинності чи в період його
виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими
на туберкульоз, онкологічні захворювання (друга, третя і четверта
клінічні групи) та іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню
покарання та підпадає під визначення Переліку захворювань, які є
підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених
від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом
Державного департаменту України з питань виконання покарань та
Міністерства охорони здоров'я України N 3/6 від 18 січня 2000
року ( z0155-00 ).
До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи,
які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) та аналогічних законів інших держав -
республік колишнього СРСР.
Під дію пунктів "а", "б", "в" статті 5 цього Закону
підпадають особи, яким призначено відбування покарання у
виправно-трудових колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили
злочини з необережності, яким призначено відбування покарання у
виправно-трудових колоніях для осіб, які вчинили умисні злочини,
або виправних центрах, та які засуджені до покарання у виді
обмеження волі до набрання цим Законом чинності.
Стаття 14. Під час застосування амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, слід
виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.
Стаття 15. Особи, які згідно з цим Законом звільняються
повністю від покарання, звільняються як від основного, так і від
додаткових покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію
цього Закону, від додаткових мір покарання не звільняються.
Амністія не звільняє від обов'язку відшкодовувати заподіяну
злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком або рішенням
суду.
Стаття 16. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям, виконкомам сільських,
селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених з місць
позбавлення волі на підставі цього Закону, сприяння трудовому
влаштуванню працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;
б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі
цього Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків,
органів опіки та піклування, поміщення у необхідних випадках до
дитячих виховних закладів; здійснення необхідних заходів,
спрямованих на проведення серед цих осіб виховної роботи,
недопущення вчинення ними повторних злочинів;
в) поміщення до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не
мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.
Стаття 17. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 11 липня 2003 року
N 1131-IV



вгору