Про амністію
Закон України від 05.07.20012593-III
Документ 2593-III, чинний, поточна редакція — Прийняття від 05.07.2001
( Остання подія — Набрання чинності, відбулась 21.07.2001. Подивитися в історії? )

                                                          
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про амністію
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 33, ст. 182 )

У зв'язку з десятою річницею проголошення незалежності
України, керуючись принципом гуманізму та відповідно до статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ), положень Кримінального кодексу
України ( 2001-05, 2002-05 ) і Закону України "Про застосування
амністії в Україні" ( 392/96-ВР ) Верховна Рада України
п о с т а н о в л я є:
Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з
позбавленням волі, засуджених за злочини, що не є тяжкими:
а) осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;
б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або
дітей-інвалідів;
в) вагітних жінок;
г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад 55
років;
д) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років,
а також батьків - інвалідів першої групи, які потребують
стороннього догляду, за умови, що в цих батьків немає інших
працездатних дітей;
е) ветеранів війни;
є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи "А" і "Б" першої групи,
підгрупа "А" п'ятої групи диспансерного обліку), у яких після
закінчення основних курсів протитуберкульозного лікування
досягнуто припинення виділення збудників туберкульозу, або на
онкологічні захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);
ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Стаття 2. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з
позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону,
засуджених за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання цим
Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку
основного покарання.
Стаття 3. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з
позбавленням волі, осіб, крім зазначених у статті 1 цього Закону:
а) жінок, засуджених за злочини, що не є тяжкими, на строк до
п'яти років включно;
б) осіб, засуджених за злочини, що не є тяжкими, якщо вони на
день набрання цим Законом чинності відбули не менше третини
призначеного строку основного покарання;
в) осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на
строк до восьми років включно, якщо вони на день набрання цим
Законом чинності відбули не менше половини призначеного строку
основного покарання.
Стаття 4. Звільнити з дисциплінарних батальйонів:
а) осіб, засуджених вперше за злочини, що не є тяжкими;
б) осіб, засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на
день набрання цим Законом чинності відбули не менше половини
призначеного строку основного покарання.
Стаття 5. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
на певний строк осіб, у яких невідбута частина строку покарання на
день набрання цим Законом чинності становить менше десяти місяців,
незалежно від обмежень, встановлених у пунктах "к" і "л" статті 9
цього Закону, крім осіб, засуджених за особливо небезпечні злочини
проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих
обставинах, або яких засуджено за тяжкі злочини і вони на день
набрання цим Законом чинності відбули менше половини призначеного
вироком суду строку основного покарання.
Стаття 6. Замінити невідбуту частину покарання у вигляді
позбавлення волі на умовне засудження з іспитовим строком до трьох
років особам, вперше засудженим до позбавлення волі на певний
строк, невідбута частина покарання в яких на день набрання цим
Законом чинності становить менше трьох років, незалежно від
обмежень, встановлених у пунктах "к" і "л" статті 9 цього Закону,
крім осіб, засуджених за особливо небезпечні злочини проти
держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, або
яких засуджено за тяжкі злочини і вони на день набрання цим
Законом чинності відбули менше половини призначеного вироком суду
строку основного покарання.
Стаття 7. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання
особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, які не
підлягають звільненню від покарання або невідбута частина
покарання у вигляді позбавлення волі яким не підлягає заміні на
умовне засудження з іспитовим строком на підставі статей 3-6 цього
Закону:
а) засудженим за злочини, що не є тяжкими;
б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років
включно, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули
не менше половини призначеного строку основного покарання.
Стаття 8. Звільнити від кримінальної відповідальності у
порядку та на умовах, визначених цим Законом, осіб, які підпадають
під дію статті 1 цього Закону і кримінальні справи стосовно яких
перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства
чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки
не набрали законної сили, про злочини, вчинені до набрання цим
Законом чинності, а також жінок, які вчинили злочини, що не є
тяжкими, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі
на строк до п'яти років включно.
Стаття 9. Амністія не застосовується до осіб:
а) яких визнано за вироком суду особливо небезпечними
рецидивістами;
б) яким у порядку помилування смертну кару замінено на
позбавлення волі або довічне позбавлення волі замінено
позбавленням волі на певний строк;
в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких
злочинів;
г) яких засуджено за вчинення тяжкого злочину і які відбули
менше половини призначеного строку основного покарання;
д) до яких застосовувалися умовне засудження або відстрочка
виконання вироку чи відстрочка відбування покарання (статті 45,
46-1, 46-2 Кримінального кодексу України ( 2001-05, 2002-05 ) і
які вчинили протягом іспитового строку або строку відстрочки
виконання вироку чи строку відстрочки відбування покарання новий
умисний злочин;
е) які після винесення вироку, але до повного відбуття
покарання, вчинили новий злочин;
є) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі
умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом
невідбутої частини покарання;
ж) які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і
вчинили злочини, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність
чи інші охоронювані законом права та свободи цих дітей;
з) які мають батьків віком понад 70 років, а також батьків -
інвалідів першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя,
здоров'я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та
свободи цих батьків;
и) до яких протягом 1992-2001 років було застосовано амністію
або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які
знову вчинили злочини;
і) які злісно порушують режим у період відбування покарання;
ї) яких за злісне порушення режиму було переведено до
установи виконання покарань з більш суворим режимом;
й) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також
до тих, щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи
відстрочку виконання вироку і які були направлені для відбування
покарання, призначеного вироком, якщо після винесення постанови
(ухвали) суду про направлення до установи виконання покарань вони
перебували під вартою менше одного року на день набрання цим
Законом чинності;
к) які вчинили злочини, що спричинили загибель двох і більше
осіб;
л) яких притягнуто до кримінальної відповідальності чи
засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави (статті
56-60, 62, 63, 63-1); бандитизм (стаття 69); дії, що
дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69-1);
контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин або
прекурсорів (стаття 70-1); виготовлення або збут підроблених
грошей, цінних паперів чи білетів державних лотерей (стаття 79);
розкрадання державного або колективного майна шляхом грабежу при
обтяжуючих обставинах (стаття 82 частини 2, 3 і 4); розбій з метою
розкрадання державного або колективного майна або заволодіння
індивідуальним майном громадян (статті 86, 142); розкрадання
державного або колективного майна в особливо великих розмірах,
вчинене шляхом шахрайства, привласнення, розтрати або зловживання
посадовим становищем, розбою або грабежу при обтяжуючих обставинах
(стаття 86-1); вимагательство державного, колективного майна або
індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (стаття
86-2 частини 2 і 3, стаття 144 частини 2 і 3); умисне вбивство
(статті 93, 94); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих
обставинах (стаття 101 частини 2 і 3); згвалтування при обтяжуючих
обставинах (стаття 117 частини 3 і 4); захоплення заложників
(стаття 123-1); викрадення чужої дитини (стаття 124); торгівлю
людьми (стаття 124-1); крадіжку індивідуального майна громадян з
проникненням у житло (стаття 140 частина 3); грабіж при обтяжуючих
обставинах (стаття 141 частини 2, 3 і 4); ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов'язкових платежів (стаття 148-2), крім
випадків повного відшкодування до набрання цим Законом чинності
несплачених податків, зборів, інших обов'язкових платежів;
перевищення влади або посадових повноважень при обтяжуючих
обставинах (стаття 166 частини 2 і 3); одержання хабара при
обтяжуючих обставинах (стаття 168 частини 2 і 3); втечу з місця
позбавлення волі або з-під варти (стаття 183); злісну непокору
вимогам адміністрації виправно-трудової установи (стаття 183-3);
заподіяння тілесних ушкоджень судді або працівникові
правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (стаття 189-4
частина 2); посягання на життя судді, працівника правоохоронного
органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також
члена громадського формування з охорони громадського порядку або
військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною
громадського порядку (стаття 190-1); примушування до виконання чи
невиконання цивільно-правових зобов'язань при обтяжуючих
обставинах (стаття 198-2 частина 3); особливо злісне хуліганство
(стаття 206 частина 3); незаконне заволодіння транспортним засобом
при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3 частини 2 і 3); угон або
захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського
або річкового судна (стаття 217-2); блокування транспортних
комунікацій при обтяжуючих обставинах (стаття 217-3 частина 3);
незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення або збут
вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин
(стаття 222 частина 1); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин (стаття 223); незаконні
виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення,
пересилання чи збут наркотичних засобів або психотропних речовин
(стаття 229-1); розкрадання наркотичних засобів або психотропних
речовин (стаття 229-2); розкрадання прекурсорів (стаття 229-19), а
також за злочини, передбачені пунктом "б" статті 232, пунктами "б"
і "в" статті 234, пунктом "а" статті 236, пунктом "в" статті 238,
пунктом "в" статті 241, пунктом "в" статті 251, пунктом "б" статті
254, пунктом "в" статті 254-2, пунктом "б" статті 254-3
Кримінального кодексу України.
Стаття 10. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених
судами України, а також судами колишнього СРСР на території
України, незалежно від місця відбування цими особами покарання.
Стаття 11. Виконання цього Закону покладається виключно на
суди.
Питання про застосування амністії суд вирішує за власною
ініціативою, за ініціативою прокурора, органів дізнання та
попереднього слідства, органу або установи виконання покарань, а
також обвинувачених, підсудних чи засуджених.
Застосування судом цього Закону здійснюється:
щодо осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини яких
перебувають у провадженні органів дізнання та попереднього
слідства, - за поданням цих органів, погодженим з прокурором;
щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено в порядку,
передбаченому законом, умовно засуджених та яких засуджено до
інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, - за поданням
органу виконання покарань, погодженим з органом внутрішніх справ,
який здійснює контроль за поведінкою засудженого;
щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, -
за поданням начальника установи виконання покарань, командування
дисциплінарного батальйону, погодженим з відповідною спостережною
комісією або службою у справах неповнолітніх. До подання додаються
довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та
інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування
амністії.
Питання про застосування амністії щодо осіб, справи і
матеріали про злочини яких перебувають у провадженні судів і до
набрання чинності цим Законом не розглянуті, а також осіб, справи
про злочини яких розглянуто, але вироки не набрали законної сили,
- вирішує суд, у провадженні якого перебувають справи і матеріали
про злочин, а також суд, який постановив вирок.
Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено
судами України і які відбувають покарання на території іншої
держави, вирішує суд, який постановив вирок.
Під час розгляду судами справ про застосування амністії
участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою.
Стаття 12. Застосування амністії не допускається, якщо
обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує.
Особа, щодо якої вирішується питання про застосування
амністії, свою згоду подає суду в усній чи письмовій формі з
обов'язковим зазначенням цього у протоколі судового засідання.
Стаття 13. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально на
підставі ретельної перевірки матеріалів особової справи та
відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання,
матеріалів кримінальної справи чи матеріалів про злочин особи.
Така особа викликається в судове засідання і може давати
пояснення.
У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої
застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії
відкладається до їх одержання.
Судам, а також органам та установам, на які покладено
підготовку матеріалів для вирішення питань, пов'язаних із
застосуванням цього Закону, надається право вимагати від
відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги мають бути
виконані негайно.
Стаття 14. У разі застосування амністії до осіб, яким
замінюється невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі
на певний строк на умовне засудження, суд встановлює іспитовий
строк на строк невідбутої частини покарання. Строк погашення
судимості цим особам вирішується відповідно до частини третьої
статті 55 Кримінального кодексу України.
Якщо особа, до якої було застосовано амністію на підставі
статті 6 цього Закону, протягом невідбутої частини покарання
вчинить новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами,
передбаченими статтею 43 Кримінального кодексу України.
Стаття 15. Особам, яким скорочується невідбута частина
покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня
набрання цим Законом чинності. Про дату закінчення відбування
покарання засудженому сповіщається протягом місяця після
опублікування цього Закону.
Стаття 16. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.
Під дію статті 1 цього Закону підпадають:
неповнолітні, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18
років;
не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають
дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом
чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку;
вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки;
жінки і чоловіки, які на день набрання цим Законом чинності
досягли відповідно 50-річного або 55-річного віку;
чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, якщо
батьки досягли 70-річного віку на день набрання цим Законом
чинності;
чоловіки та жінки, які мають одного чи обох батьків, що
визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим Законом
чинності;
ветерани війни - учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус
ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ( 3551-12 );
особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої
чи другої групи до набрання цим Законом чинності;
особи, яких до набрання цим Законом чинності чи в період його
виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими
на туберкульоз активної форми (підгрупи "А" і "Б" першої групи та
підгрупа "А" п'ятої групи диспансерного обліку), у яких після
закінчення основних курсів протитуберкульозного лікування
досягнуто припинення виділення збудників туберкульозу, або
онкологічні захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи).
До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи,
які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний
захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи" ( 796-12 ) та аналогічних законів інших держав -
республік колишнього СРСР.
Стаття 17. Під час застосування амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, слід
виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.
Стаття 18. Особи, які за цим Законом звільняються повністю
від покарання, звільняються як від основного, так і від додаткових
покарань. Усі інші засуджені, які підпадають під дію цього Закону,
від додаткових мір покарання не звільняються.
Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну
злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком або рішенням
суду.
Стаття 19. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям, виконкомам сільських,
селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених з місць
позбавлення волі на підставі цього Закону, сприяння трудовому
влаштуванню працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;
б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі
цього Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків,
органів опіки та піклування, поміщення в необхідних випадках до
дитячих виховних закладів; здійснення необхідних заходів,
спрямованих на проведення серед цих осіб виховної роботи,
недопущення вчинення ними повторних злочинів;
в) поміщення до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не
мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.
Стаття 20. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню до першого вересня 2001 року.

Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 5 липня 2001 року
N 2593-III



вгору